Звернулася я як то в уфимську службу доставки піци. Готувати ліньки, а сім’я їсти хоче.
— Мені, будь ласка, три піци на таку-то адресу.
— Доставка на цю адресу буде коштувати 150 рублів.
— У вас на сайті написано: «Безкоштовна доставка».
— Ми не встигли поміняти інформацію на сайті. А у вас віддалений район.
— Який же це найвіддаленіший район? Чотири зупинки від центру!
— Добре, чекайте піцу через годину.
Проходить 45 хвилин. Мені дзвонять: «Ми не будемо доставляти замовлення», — і трубку кладуть. Я, тихо офигевая, передзвонюю:
— Вибачте, мені тут подзвонили, сказали, що піцу не привезуть…
— Так, до вас кур’єр не поїде, застрягне ще.
— Дівчина! Ви про що? Де застрягне?!
— Ви живете у віддаленому районі, там дороги погані.
— Дівчина, ви б на карту хоч подивилися! І взагалі, чому ви передзвонюєте майже через годину, коли я вже піцу чекаю? Сказали б відразу, я б в іншу компанію звернулася.
— Передзвонила, як змогла! Я взагалі відразу сказала, що ми не поїдемо. І в якусь іншу компанію? Вам мабуть ніхто не їде, тому ви до нас подзвонили.
— Ну і ставлення до клієнтів у вас, — я видавлюю з себе і кладу трубку.
