Гей, подруга, подивись на мене

44

Тут нещодавно скаржилися на тих, хто висміює чужі хобі, трохи раніше — тих, хто звинувачує інструмент, а не виконавця, і тих, хто забороняє все підряд (скажімо, комп’ютерні ігри) з-за того, що ними захоплювався якийсь психічно хвора людина або один з тих, хто покінчив з собою.

А мені з дивовижною регулярністю трапляються особистості, які поєднують у собі всі три типажу. Причому стосуються вони не тільки хобі, але й переконання, і добре б тільки висміювали — мені все одно…

Ось моя подруга А., посвящающая спорту декілька годин в день. Раніше я займалася «для себе», але потім захопилася зовсім іншою річчю, яка скоро стане моєю професією, і весь мій спорт звівся до рідкісним пішим походам і розминці після довгого сидіння за комп’ютером. Але А. не втрачає надії і вже другий рік запрошує мене на тренування по два-три рази в тиждень. Над тим, скільки часу я проводжу за комп’ютером, вона сміється і каже, що соцмережі — це дитячий сад. Чудово, але я взагалі-то захоплююсь програмуванням, і, А., повір, це нітрохи не менш захоплююче, ніж спорт, а соціальні мережі тут взагалі ні при чому. А. вважає, що скоро я обрасту жиром, в тридцять років буду вболівати всім, чим тільки можна, а вже проблеми в особистому житті мені забезпечені. Це її думка, але я стежу за здоров’ям, загартовуюся, проходжу профілактичні огляди з власної ініціативи на відміну від А., яка не йде до лікаря, поки бабуся з косою не померещится. Моя вага (менше 70 кг, між іншим, і досить стабільний) мене влаштовує, а схожість з символом моєї улюбленої ОС, над яким ви, улюблені друзі, так любите жартувати («Особливо хода!»), ніколи не заважало мені в особистому житті. Чесно. До речі, А., я спокійно пробігаю марш-кидок, пропливаю пару км і сідаю на шпагат. Але ти продовжуєш вмовляти мене включати комп’ютер максимум на одну годину в неділю, як ти, і займатися з тобою спортом, звівши в культ кубики на пресі, а, якщо зі мною щось трапиться, у всьому будуть винні комп’ютери /випромінювання/сидячий спосіб життя.

Ось близький родич Ст., захоплюється не один рік біологією. Вже три роки він п’є Бади. Варто мені чхнути, він говорить: «На, випий таблетку!» — і простягає мені білу капсулу з баночки без розбірливого назви. «Що це?» — запитую я. «Часник! Він у нас по триста гривень!» Я підбираю щелепу з підлоги і резонно заперечую: навіщо, мовляв, якщо я можу купити його за дві гривні і додавати собі в їжу? «Ну, там не тільки часник, там ще комплекс, склад якого не розголошується. На ось брошуру, почитай, там про все написано! І про ці ваші аптечні ліки теж!» Як людина з таким хобі не розуміє, що його відверто надувають, залишається для мене загадкою. «Ось ти чхаєш, значить, у тебе поганий імунітет! А алергія — це печінка загиджені! Ось тобі ще треба попити X і Y для очищення організму!» Ст., мені трохи більше 20 років, я алергік з дитинства, не п’ю, не курю і, до речі, дуже рідко хворію і п’ю таблетки. Та з чого б моєму організму бути «загидженим»? «І взагалі, треба спортом займатися, а не за комп’ютером сидіти! Від нього випромінювання!»

А ось приятель С., якому чимось не догодили вегетаріанці. Я не зайду з ним в кафе, тому що він обов’язково прокоментує мій вибір на весь зал уїдливим тоном, а потім видасть, як він вважає, дуже оригінальну жарт: «Якщо у вас немає грошей на шкіру та хутро, то говорите всім, що це ви захищаєте тварин!» — і сам заірже на весь зал. Я не морщу ніс при вигляді м’яса, нікому не нав’язую веганство, але, варто мені поскаржитись на те, як важко мені дається підготовка до іспиту з філософії, С. заявить привселюдно: «Це у вас у всіх мізки всихають!» Правда? А те, що я дружу з матаном і хоч у сні видам будь-яку формулу, то, що мені так легко дається програмування і я вільно балакаю по-англійськи — це не в рахунок? Ні, милий, просто у мене математичний, а не гуманітарний склад розуму. Також, на його думку, всі вегетаріанці виглядають старше своїх років (а у мене ж ще і «випромінювання» від шкідливого комп’ютера, не забули?), але він вперто закриває очі на те, що я виглядаю років на сім молодше. Підлітком, чи то пак.

Також я горю бажанням відправити в неевклидово простір адептів «секти жіночого призначення», які закликають мене відростити волосся, народжувати і готувати замість всього мого життя — і, крім того, одягнути спідницю і підбори. І нафарбуватися — плювати на алергію! Розпухла, але зате «красива»!

Люди, будь ласка! Вірте у що хочете, але не нав’язуйте це іншим, бо по своїй настирливості ви вже давно перевершили продавців відомої дешевої шведської косметики на букву «О» і свідків того самого з не менш відомої секти. І, чесно, ви взагалі-то милі, але… задовбали!