Я читаю цей сайт з самого заснування. У числі іншого прочитав безліч закликів не кричати нецензурно на дівчаток з колл-центрів: вони ж тільки дзвінки приймають і, взагалі кажучи, нічого знати не повинні. Цікаво, на кого мені тоді кричати, коли на сайті червоно-білого провайдера, крім цього злощасного десятизначного номери, взагалі нічого немає, а на когось накричати після чудової у своєму абсурді епопеї з інтернетом ну дуже хочеться?
Отже, кінець січня. Я пишу заявку на підключення до інтернету на сайті. Тиша… Довга тиша. Повторні заявки — з тим же ефектом. Набридає чекати. Дещо як доползаю до найближчого офісу (кілометр пішки для когось- істотне відстань, уявляєте?), пишу заявку на папірці. Терпіння моє триває на цей момент вже більше трьох тижнів. На дворі сімнадцяте лютого, мене запевняють, що дев’ятнадцятого мені будуть робити інтернет. Окей, чекаємо.
Дев’ятнадцятого в мої двері стукає, ігноруючи цілком робочий дзвінок, чоловік у спецівці і повідомляє, що «там все зайнято, встромляти нікуди». Питаю, чим мені це загрожує і коли у мене нарешті буде інтернет. Відповідає, що протягом тижня. Тиждень проходить. Потім ще одна.
Початок березня. Я заявляюсь в головний офіс і питаю, якого ж хріна. Дівчинка-консультант знизує плечима і йде шукати правду. Шукає хвилин п’ятнадцять, після чого повертається з загадковою фразою: «Обладнання ще не привезли». Питаю, коли його привезуть (максимально ввічливо та доброзичливо, до речі кажучи). Дівчинка заявляє: «Ну, не знаю… Може, через тиждень. Може, через дві. Але не раніше».
Мовчки пішов, приготувавшись чекати настання цього невідомого моменту. Однак через два дні мені зателефонували і запитали, чи зручно мені буде завтра впустити техніків. І разом з тим на пошту прийшло вибачення за затримку розгляду заявки. Не минуло й року, як кажуть…
Техніки прийшли шостого березня. Відрізали кабель від обладнання мого попереднього провайдера, примотали до свого, сказали, що протягом трьох днів треба буде сплатити, і пішли, залишивши мене налаштовувати роутер. Я-то його настроїв. І все запрацювало. Рівно на п’ять днів.
Ні, я заплатив. Справа не в оплаті: коли немає грошей на рахунку, індикатор мережі на роутері світиться, а браузер при спробі зайти куди-небудь викидає на сторінку оплати. Тут же все було крутіше. Індикатор мережі просто-напросто погас, при підключенні безпосередньо до мережевої трьох різних компів спливало повідомлення: «Мережевий кабель не підключений». Вашу ж дивізію… Почав дзвонити по тому самому десятизначному номером. Крім припущення про те, що у мене разом зламалися всі мережевої і роутер, не почув нічого путнього. Але мені повідомили, що моя заявка прийнята, і веліли записати її номер.
Ще дві доби тиші і спокою. Потім мережа врубилась де-то дня на два. Потім знову вирубалась на добу, потім знову врубилась (здається, числа дев’ятнадцятого) і пропрацювала аж більше тижня. Двадцять восьмого числа — знову вищеописана картина.
Чим це закінчиться — поняття не маю. Платити за це неподобство і паралельно за стабільний, але повільний 3G, який хіба що для аськи і «вконтакту» годиться, щоб не залишитися зовсім без зв’язку, — недовго і розоритися. Я реально дуже довго терпів і вів себе як хороший клієнт, але чомусь готовий сперечатися, що якщо заявитися в офіс і гарненько накричати на всіх, хто підвернеться під руку, у висловлюваннях типу: «Б#%, зробіть мені вже ваш е№%$ий інет, б№%$і брудні, щоб він працював завжди, а не тиждень в місяць за власним бажанням», а заодно висмикнути всі кабелі з їх обладнання, яке розташовується в навіть не закритій залізній коробці, тим самим спрямувавши на них гнів більш ніж половини під’їзду, то все у всіх буде чудово працювати.
Так що вже вибачте: я чесно намагався бути пристойною людиною, але бидлом — воно зручніше якось…
