Знадобилося мені як-то в районі Шосе Ентузіастів перенести текст з двох листочків без печатки на листочки з печаткою. Морально я була готова витратити на цю добру справу аж цілих 100 рублів. На крайняк — 150. Але ніяк не 500, які мені оголосив власник куточка в маленькому підвальчику, щасливий володар принтера і сканера. Чесно кажучи, я була в шоці по коліно. Три хвилини роботи. Двічі прогнати сканер, двічі — принтер. 500.
— Вдома я б дешевше зробив, а тут — вибачте.
— Вдома я б і сама зробила… — зітхнула я, після чого мужик зовсім несподівано дико образився і заявив мені, що він взагалі нічого робити не буде.
Після п’яти хвилин допытывания про причини образи з’ясувалося, що я його ціною попрекаю. Шкода мені, чи що, п’ять сотень? А йому ще оренду платити.
Прифігівши в черговий раз, сказала, що він заївся, і порадила щасливо залишатися. Текст мені в кінцевому підсумку дозволили написати від руки. Але до сих пір зрозуміти не можу: що це було?
