Ось уже тиждень, поки йде чергова сесія, я відчуваю себе не старостою групи, а вихователькою ясельної групи дитячого саду. І мене задовбали смерть!
Задовбали типи, які телефонують перед парою і кричать в трубку: «Відзнач мене в журналі!» Я не буду цього робити. Тому що деякі викладачі перевіряють наявність студентів за своїми списками, і я не маю ні найменшого бажання отримати по голові за те, що кількість присутніх не співпало.
Задовбали типи, які не в змозі ткнути 2 кнопки і зайти в нашу групу у синій соцмережі, де можна знайти зразки титульников, і прізвище/посада/регалії викладачів, і розклад, і телефони та електронні адреси всіх кафедр, і багато іншого. Хоча, по-хорошому, за три роки можна було і навчитися користуватися сайтом самого вузу. Але куди там…
Задовбали типи, які просять написати за них контрольну або скинути свою. П’ятсот рублів на картку — і немає проблем. Що? Просто по-дружньому? На фіг — це он туди.
Задовбали типи, які ображаються на мене за те, що я не відповіла на телефонний дзвінок пізно ввечері. Я не гаряча лінія, яка завжди повинна бути на зв’язку. У мене розпорядок дня, і рівно о 22:00 телефон переводиться в беззвучний режим.
Задовбали типи з лівими відмовками на кшталт: «Ой, а можна я не прийду сьогодні, я щось- кхе-кхе — прихворіла!», цим же ввечері викладають під сотню фоточек з нічного клубу. Та мені фіолетово, рідна. Можеш взагалі не з’являтися, з мене не убуде. Тільки не треба потім плакати, що на це питання на іспиті ти не можеш відповісти, бо хворіла. Викладачам точно так само пофіг, як і мені.
Задовбали типи, які вважають мене сумішшю няньки і адвоката.
І добре б це були звичайні студенти, вчорашні школярі, багато з яких косять від армії або сидять, тому що батьки запхали у внз. Мої підопічні — це заочники, дорослі люди, деякі навіть старше мене. Всі працюють, і у багатьох це вже друга «вишка». Чи Не пора вже подорослішати?
