1993 рік.
Тиха південно-китайська ніч…
Точніше – ніч над Південно-Китайським морем. А ось сама місцева акваторія так і вирує під форштевнями, прогинается під килями снують туди-сюди рукотворних людських посудин. Не море, а прохідний двір. І, як в будь-якому прохідному дворі, тут є ті, хто біжить і ті, хто ловить. Ті, хто поспішає і ті, хто спокійно чекає в сторонці.
Вони були якраз з останніх. З тих, хто ловить, але до пори до часу спокійно чекає в сторонці.
“Вони”, в даному випадку, це два великотонажних катери з потужними японськими двигунами, здатними унести своїх власників від будь-якого патрульника берегової охорони. На носі кожного катера під чохлами до пори до часу ховалися триноги з кулеметами. Ніхто точно не знав чому, але їх прийнято було ласкаво називати “хрюшками”… В кокпіта ж катерів сиділи настирливі й засмаглі озброєні хлопці різної госпринадлежности, без проблем пояснюються між собою на полудесятке мов.
Вони були піратами. А пірати були ними. Самими справжніми. І розбійницький промисел давно перетворився для них звичне заняття. У бізнес.
Без знання кон’юнктури ринку і налагоджених каналів збуту бізнес – ніщо. Тому в Сінгапурі, а так само в найбільших портах Індонезії і Малайзії у сучасних “джентльменів удачі” десятками гужевались інформатори і скупники.
Ось і зараз, отримавши від одного з таких “доброзичливців” вірну наколку, катери на узбіччі Сінгапурського протоки терпляче чекали панамський судно “Queen of Lake”. Якщо вірити ксерокопії коносамента, яку зараз крутив у руках шкіпер одного з катерів, “Королева Озера” обіцяла стати вельми ласим шматком. А якщо співвіднести час виходу панамця з Сінгапуру і його середню швидкість руху, то виходило, що “Королева” була вже десь неподалік.
Шкіпер ще раз сверился зі своїми кварцовими “Seiko” і штовхнув рукоятки двигунів на “малий вперед”. Радар, правда, видав з десяток засвіток, але це нічого. Вони просто стануть на малому ходу (щоб завчасно не злякати видобуток) зближуватися з кожної з цілей, поки “Королева” не буде визначена візуально. А вже тоді… Йо-хо-хо!
Вишикувавшись уступом, катери пішли на Зуп.
– До першої позначки – дві милі. – нагадали з-за пульта РЛС.
Шкіпер хмикнув – зеленувата підсвічування приладів робила особи зібралися в рубці дивно схожими на морди упирів з дешевих фільмів жахів.
– Півтори милі… – радиометрист сонно позіхнув і тут же з носа катери пролунав крик дивиться вперед: – Бос, я його бачу!
– “Королева”?
– Чорт його знає. Ракурс – не дуже.
– Гаразд. Право керма. Підходимо на милю, ставимо “купця” на місячну доріжку і гарненько розглядаємо.
Тут скинувся зі своєї вигородки узкоглазый радист:
– Бос!..
– А?
– “Купець” викликає нас на міжнародній частоті.
– Помітив-таки… Чого хоче?
– Вимагає, щоб ми назвали себе та припинили зближення.
– А на якій мові вимагає-то?
– Англійською, але з таким акцентом…
– З яким “таким”?
– Я такий інгліш чув від російських в Камрані.
– Гм?.. – шкіпер витягнув під світло плафона ксерокс суднової ролі панамця. – Так… На “Королеві” два радиста. Один – болгарин. Болгарин і російська – це один чорт, я так думаю…
Ігноруючи радиопереживания поки невідомого судна, пірати продовжували зближення.
– Ну? – нетерпляче крикнув шкіпер.
– Хвилину, бос. – хоч катери і йшли на малому ходу, але дивиться вперед на носі бовтало неабияк й утримати бінокль тому було зовсім не просто: – Якийсь трейлер тисячі на чотири тронн… Великий вантажний кран в носовій частині, далі – зрушена назад надбудова. Схоже… Схоже на “Королеву”.
– З першого разу – і в яблучко! – ощерился шкіпер.
Навколо теж заусміхалися. Шкіпер досить закурив, хоча зазвичай робив це тільки після захоплення “призу”. Але сьогоднішня ніч була на рідкість вдала! Та й курити хотілося до усрачки.
– Всі. Панамец наш. Починаємо. Расчехляйте “хрюшок”(Pig – кличка американського кулемета М60.)! Заходимо на “Королеву” з обох бортів… шкіпер хотів збільшити хід, але не встиг.
– Гей, бос. – якось здивовано донеслося з носа. – Бос, на панамце щось то загучало, то задзвеніло.
– Що за хрень? – в голосі командира виникло подразнення.
– Не знаю, але звук по воді добре йде… Про, кінчили дзвеніти!
– Вуха треба чистити, мать твою. – вилаявся шкіпер і нарешті зрушив рукоятки з “малого” на “середній вперед”. – Ану дайте над купцем кілька черг з “хрюшок” – нехай панамці обоссутся…
Два красивих розчерку трассерів пішли в місячне небо над судном.
– Бос!..
– Ну? – шкіперу було зараз не до радиста.
– Панамец перестав нас викликати.
– Що? Кличе на допомогу?
– Ні… Видав щось незрозуміле. Щось типу “ah ty, suka!..”
В цю секунду під містком судна щось блиснуло і вдарило двома довжелезними язиками полум’я. З гулом, впрессовав барабанні перетинки куди-то в самий мозок, зметнулися впоперек курсу головного катери стовпи розривів. “Вззззз!” – порскнули над очманілим розрахунком “хрюшки” осколки.
– Що це, мати вашу?!
– Бос, валимо! Валимо звідси!
– Фак!..
– Ти поранений?
– Я обіссався!..
Катери, відразу видавши “самий повний” і кидаючи крихти калу на льоту, в паніці порснули в ніч. А навздогін їм радіохвилі несли і несли останнє послання з такого недружнього пароплава: “Aaaaa, blia!..”
***
– …Знаряддям – дріб! Відбій бойової тривоги! Зайвих людей з палуби вниз. БЧ-2 – звіт про витрату боєприпасів? – капітан третього рангу, командир великого десантного корабля “Микола Вілков”, був бойок і діловитим. І цим невловимо схожий на горобця.
Від носової спареною ЗІФ-ки повідомили: “Витрата – вісім 57-мм осколково-трасуючих снарядів”. Слідом потягнулася низка доповідей з бойових постів: убитих немає, поранених немає, пошкоджень і зауважень теж немає.
Кап-три посміхнувся легко – зовсім по-дитячому. Повернувся до старпому:
– Дайте сигаретку чи що, а то курити хочеться… Аж до усрачки!..
Тим часом на верхній палубі ВДК з ледь чутним брязканням і веселою лайкою півтори сотні морських піхотинців ТОФа споро згортали своє дульно-вздульное господарство.
А потім… Потім знову була тиха південно-китайська ніч.
—
P. S. “…В південних морях, під час одного з далеких походів в 1993 році два піратських катери виявили йшло повним ходом судно незвичних обрисів і прийняли його за суховантаж. Щоб його зупинити, відкрили попереджувальний вогонь з кулеметів по кораблю. Але жертва повела себе дивно: на ній зіграли бойову тривогу, а горе-піратам було відкрито відповідний попереджувальний вогонь з скорострільної гармати. Виявляється, невдачливі пірати збиралися взяти на абордаж радянський військовий десантний корабель «Микола Вілков»! Зовні своїми обрисами він схожий на звичайний мирний суховантаж… (с)
Дивно цивільний вигляд вітчизняних ВДК пр. 1171 (шифр “Тапір”), створених на базі цивільного індустрії судна, ще не раз вводив іноземний люд в оману
