В давнину існували пірати і флібустьєри. якщо перші грабували всіх, то другі були на службі якого держави і грабували не тільки в цілях своєї наживи, але і в політичних цілях.
З тих пір пройшли століття, але пірати активно діють досі, причому вони теж залежні офіційних властей: адже неосвоєних земель для їх баз вже не залишилося. Тема піратства нової епохи і послужила основою для сценарію фільму «Пірати ХХ століття»
Новий жанр в радянському кінематографічному мистецтві
В кінці 1970-х років режисер Станіслав Говорухін задумав зняти пригодницький фільм на тему сучасного піратства. Потрібний досить правдоподібний і цікавий сюжет, обов’язково з благополучним фіналом. Оскільки Говорухін був зайнятий на інших зйомках, для «Піратів» він запросив свого друга, режисера Бориса Дурова, а сам написав сценарій для фільму, спираючись на реальні події 1950-1970-х років.
У фільмі була використана така ефектна новинка, як карате – колись це був заборонений в країні вид бойових мистецтв. Фільм вийшов незвичайний для радянської кінематографії і користувався величезним успіхом.
За сюжетом радянський вантажний теплохід «Ніжин» швартується на Філіппінах, де отримує великий вантаж опіуму для фармацевтичної промисловості СРСР. В океані судно підлягає підступного нападу корсарів. Вантаж захоплений, команда замкнена в трюмі, а корабель замінований з метою знищити всі сліди злочину. Але мужні радянські моряки зуміли звільнитися і врятуватися на шлюпці під прикриттям палаючого корабля. Потім події розвиваються на острові, який виявився піратської базою. Члени екіпажу «Ніжина», діючи разом і поодинці, домагаються аварії піратського корабля, а самі йдуть в море на вельботе.
Звідки виник сюжет фільму
Після Другої світової війни піратство стало справжнім бичем мирного мореплавання.
Азіатські пірати під потуранням уряду Тайваню і під наглядом уряду США, тільки за п’ять років пограбувало 43 британських, 14 панамських, 2 польських і 2 грецьких судна – всього близько 110 торгових і вантажних суден.
Один з найвідоміших випадків стався в 1970-х роках, коли пірати напали на італійське судно, що йшло з вантажем уранової руди. 200 тонн вантажу було перевантажено на корабель атакуючих, а всі члени екіпажу загинули.
В офіційній пресі СРСР не публікувалася інформація про те, що і радянські кораблі піддавалися атакам – здійснювалися напади на танкери і торгові судна. Дипломати місяцями намагалися визволити моряків з такого «неофіційного» полону. В 1954 році відбулося захоплення танкера «Туапсе», який йшов в Китай з вантажем реактивного палива. Радянські моряки піддалися тортурам: їх морили голодом, били, не давали спати: від них досягали згоди працювати на американську антирадянську пропаганду. У СРСР не було з Тайванем дипломатичних відносин, переговори велися через Францію. Подавалися ноти американському уряду, бо всім було зрозуміло, хто був замовником захоплення радянського судна. З 49 моряків тільки 29 витримали всі муки і повернулися додому як герої – через 13 місяців. З числа інших один покінчив з собою, двоє померли на Тайвані, один збожеволів, перебуваючи в США.
Як покарали піратів
Потрібно припинити ці напади на судна радянського флоту. Після ретельної підготовки була проведена блискуча спецоперація.
Великий десантний корабель замаскували під торговий теплохід: наростили фальшборт, змінили форму надбудов, перефарбували. Зробили інформаційний вкидання, запустивши по дипломатичних каналах і торговим представництвам повідомлення, що даний теплохід йде з вантажем золотих злитків і п’ятьма тоннами індійського опію-сирцю для радянської фармацевтичної промисловості (перегукується з сюжетом фільму). Насправді на борту перебувала чудово озброєна і навчена рота морських піхотинців.
В районі Малаккської протоки, коли теплохід йшов між численними островами, на нього раптом з усіх боків кинулися десятки катери з озброєними людьми. Але навряд вони приступили до абордажу «торговця», декоративні борту впали і піратів зустріли 300 морпіхів з автоматами, гранатометами і великокаліберними кулеметами. Сотні нападників разом з катерами були відправлені на дно. Серед наших втрат не було.
З дипломатичних міркувань ця історія не набула розголосу, але знайшла відображення в самому касовому радянському фільмі. А грабежі радянських судів припинилися.
