Працюю в рекламі. Не «супердизайнер», не «мегафотограф». Простий середній дизайнер, який волею долі таким чином заробляє собі на хліб, іноді навіть з маслом.
Клієнти бувають різні. Більшість з них абсолютно не знають, які вимоги пред’являють до макетів в подібних фірмах. Картинки в Ворді, шестиметровий банер з JPEG розміром 100×100 пікселів. Злишся, бесишься, але все одно розумієш: це клієнти. Вони не знають тонкощів твоєї роботи. За тим ти тут сидиш, щоб зробити все так, як треба. Але ось тих, хто, здавалося б, повинен як ніхто інший розбиратися у всьому, що стосується друку та розповсюдження реклами, хочеться вбити самим цинічним чином.
Так, ти фотограф. Ти купив собі другий «марк», навчився керувати фокусом, дещо як знімаєш, але все-таки регулярно працюєш з рекламними фірмами. Так якого ж фіга ти досі не навчився правильно зберігати свої «шедеври», прости господи? Чому твої три банери 2×3 м повинні важити по 1,5 ГБ кожен? За яким хріном мені потрібна твоя фотографія в 600 dpi, та ще і в натуральну величину? І це все щастя ти заливаєш на ідіотський файлообмінник з рекламою і обмеженням швидкості. Так з робочого комп’ютера це все тільки гойдатися буде чотири години!
І найстрашніше, що тобі це все вже пояснювали. Не раз пояснювали. Але ти занадто тупий, щоб хоч трохи подумати про економію свого і чужого часу.
