Безсмертна душа в сучасному світі.
Сучасний світ — світ божевільний. Мірилом життєвого успіху у переважної більшості населення давно стало матеріальне благополуччя. Щоб була стабільна робота, квартира, машина і ще щось відкладено на чорний день. Ну у кого повернеться язик дорікнути людей в цьому, а як же ще-то?
Багато з тих, у кого з цим все в порядку — тягнуться в політику, до популярності в медіапросторі, щоб ім’я було на слуху.
Для досягнення мети в хід йде все: епатаж, скандали, витрушування брудної білизни перед глядачами в різних ток-шоу. Хтось, не знаючи, куди себе подіти, немов зомбі мотається по країнах і континентах, забиваючи файли свого головного мозку кольоровими картинками із чужого життя.
Гонитва за грошима, успіхом, враженнями, та й просто щоб утриматися в соціумі і не скотитися вниз, не повинна стати самоціллю, поглинає всі думки людини.
Скільки ми знаємо прикладів зовні успішних, заможних людей, що наклали на себе руки, передчасно померлих від пияцтва або просто від зневіри і безвихідності, усвідомлення нікчемності свого подальшого існування.
У деяких під кінець життя в голові почне все наполегливіше пульсувати думка: ну навіщо стільки сил і енергії було витрачено на речі, які під старість вже не здаються такими важливими і необхідними, а часто і зовсім непотрібними і шкідливими. Що життя в суті вже прожите і неможливо що-небудь змінити, переробити.
Йдуть сили, йде час, а на зміну їм приходить усвідомлення, що чогось найголовнішого зроблено так і не було, і це «щось» лежить поза матеріальної звичної площини, але чомусь наполегливо чіпляє за душу. Воно розпливчасто-незрозуміло, і ніяк не може знайти чітко обрисованный контур.
Від того і «ловлення в грудях» і безпричинна туга, невмотивована агресія та інші напасті. А все тому, що душа-то наша — християнка, і тягнеться вона, бідна, не до земного — тлінного, не до мамоні і мотлоху, а до того, що лежить за межами наших повсякденних інтересів і турбот.
До Бога душа наша тягнеться, а ми цього не розуміємо і не хочемо розуміти, ґвалтуючи її, бідну, і змушуючи любити те, чого їй любити по природі своїй не властиво. Від того-то і всі наші негаразди.
А люди і в толк взяти не можуть: «Ах, у мене депресія, ах, треба мерщій до лікаря, він таблетки випише, попринимаю і все пройде». Не-а, не пройде, пілюльки в даному випадку тільки нашкодять.
Мало хто замислюється, що ми лише гості в цьому земному світі, а кого і коли попросять на вихід (без речей, зрозуміло), ніхто з нас не знає. Все, що нажито непосильною працею», доведеться залишити тут, на землі, і не на час, а назавжди.
Душа, що вийшла з тлінного тіла, ні в чому матеріальному, як Ви розумієте, не потребує. Там, перед очима Божими вона виправдається або осудится вчинками.
Рахунок в банку, посада, зв’язку, навіть знайомство з Путіним їй не допоможуть, бо там зовсім інші критерії оцінки. Нагодував, відвідав, допоміг, не засудив, пробачив… коротше, Євангеліє вам на допомогу, друзі.
Тут ми на час, там — на решту вічність. Прожити коротке земне життя і нічого не зробити для життя майбутньої вічної, для себе коханого?
Це все одно, як напередодні купівлі власного житла зняти на короткий час у алкаша квартиру, зробити там класний ремонт, помінявши практично всі (вікна, двері, сантехніку, підлоги і т. д.), обставити її дорогими меблями, побутовою технікою (ну не жити ж, насправді, місяць бомжатнику), а потім з’їхати власну, на свої кровні куплену, але порожню, де крім бетонного короби нічого немає, а гроші-то вже тю-тю, та й кредит на шиї висить, так що не до ремонту і меблів.
Ось приблизно так ми і робимо, вважаючи, що це нормально. А це, правда, нормально, як ви вважаєте?
Звичайно, треба заробляти, купувати житло, речі, ростити дітей, їздити з ними на море, відкладати на старість, але постояти на літургії в церкві, очистивши свою душу від налиплої за тиждень бруду краще і корисніше, ніж у недільний день з ранку витріщатися в телевізор або «висіти» в інтернеті.
Принести посильну жертву за спасіння своєї душі-під силу кожному.
Ну не хочеш давати милостиню, вважаючи всіх жебраків занепалими людьми, які самі винні у своїх бідах і все одно проп’ють, зайди до найближчого православний храм і опусти скільки не шкода в церковний ящик, на якому написано: «Для 5-річного Ванечки, хворого на рак», «На відновлення порушенных православних святинь», «На дитячий православний притулок» та на інші потреби.
Не сумнівайся, твої гроші підуть за призначенням, а для тебе ця жертва, бути може, стане вирішальною на Страшному Суді при визначенні твоєї посмертної долі.
Порахуй, скільки витрачаєш на рік на пиво, сигарети і інші чоловічі «радості», які, крім шкоди здоров’ю, нічого не приносять. Ну хоча б частину цих грошей витрать на благо які потребують спасіння своєї безсмертної душі!
Одужуй, нарешті, від духовної сплячки, завтра може бути вже пізно.
Олег Кураєв, спеціально для «Російської Весни»
