Люди генетично схильні до розповіді історій. Навіть за наявності лише абстрактних форм наш мозок винаходить сюжети. Цей фундаментальний порив, досліджений у книзі Кевіна Ештона «Історія історій», не примха еволюції, а двигун нашого розуміння існування. Книга простежує цю потребу від стародавніх вогнищ до сучасних соціальних мереж, показуючи, як змінювалися способи оповідання, а імпульс, що лежить в основі, залишався незмінним.
Стародавнє коріння оповіді
Ештон починає з повернення до ранніх форм розповідання історій: зборам біля вогнища, де давні люди ділилися спогадами, представляли майбутнє і створювали зв’язки за допомогою загальних оповідань. Це була не просто розвага; це був механізм виживання. Історії зміцнювали соціальну згуртованість, передавали життєво важливі знання та пропонували спосіб осмислити невизначеність світу.
Потім книга переноситься у майбутнє, виділяючи ключові зрушення у цьому, як створювалися і поширювалися історії. Винахід писемності, друкарського верстата та електрики служили технологічними прискорювачами, розширюючи як охоплення, так і обсяг оповідань. Проте основне людське прагнення залишалося тим самим: знаходити сенс у хаосі у вигляді загальних значень.
Темна сторона оповідання: дезінформація та маніпуляції
Ештон не уникає темніших наслідків нашого імпульсу до розповіді історій. Він наводить історичні приклади — наприклад, паперові фабрики в 1800-х роках, які використовували ганчірки, здерті з єгипетських мумій, а потім приховували джерело — щоб проілюструвати, наскільки легко розповіді можуть бути спотворені заради прибутку чи зручності.
Сьогодні цифрова доба посилює ці небезпеки. У книзі докладно описується, як поширювалася дезінформація під час пандемії COVID-19, що сприяло небажанню вакцинуватися і смертям, що запобігають. Ще тривожніше, що розвиток генеративного ІІ загрожує зробити обман ще легшим. Все більш поширеними стають реалістичні підроблені зображення, відео та аудіо, що розмивають межу між правдою та вигадкою.
Ештон попереджає, що впливові особи будуть використовувати цю технологію для ретроактивного переписування оповідань, змінюючи сприйняття минулого та маніпулюючи сьогоденням. Цифрові платформи, за його словами, не просто відображають реальність, а формують її.
Шлях вперед: пильність, сумнів і смиренність
Єдиний захист від цього тиску маніпуляцій, на думку Ештона, – це здорова доза скептицизму. Ми повинні усвідомлювати свою власну сприйнятливість до хибних оповідань і розвивати пильність, сумнів і смиренність у споживанні інформації.
Це не обнадійливе послання, але реалістичне. Проте Ештон завершує книгу оптимістичною нотою: саме собою безліч історій, навіть тих, що рухаються ненавистю, створює противагу. “Різноманітна краса і слава всього людства” може втопити шум.
Кінець кінцем, книга служить нагадуванням про те, що розповідь історій — це не просто розвага, а фундаментальна сила, яка формує наше розуміння світу. Усвідомлення його сили, як на благо, так і на шкоду, необхідне для навігації у все більш складному та маніпулюваному світі.
