Белград після бомбардувань, 1999 рік. Фото: www.globallookpress.com
Рівно 20 років тому почалися бомбардування колишньої Югославії силами НАТО
Автор:
Полонський Андрій
24 березня 1999 року, 20 років тому, Північноатлантичний альянс (НАТО) почав мерзенну і безпрецедентну війну з повітря проти Союзної Республіки Югославія. Це називається саме так, а зовсім не на сором’язливо-лицемірний манер «гуманітарні бомбардування» або — ще гірше — натхненно патетично «Союзна сила» або «Благородна ” ковадло» (так операція іменувалася в США).
Це були перші з 1945 року бомбардування в Європі, і вони завершили короткий період в історії ХХ століття, коли західні демократії з успіхом виставляли себе в якості незаперечного морального авторитету.
Американці та їх союзники бомбили не тільки військові об’єкти, але насамперед — мирні міста. Бомбардування тривали два з половиною місяці, до 10 червня. Загинули понад 2000 цивільних осіб, з них — кілька сотень дітей. Десятки тисяч людей отримали серйозні поранення.
На своїх бомби «благородні наковальщики» залишали послання:
Сподіваюся, вам це сподобається.
Або:
Ти ще хочеш бути сербом?
В день православного Великодня вони скидали на сербські міста й села бомби з написом: «Щасливої Пасхи!».
Це був справжній терор проти сербського народу, і його єзуїтській пропагандистської оснащеності могло б позаздрити відомство Йозефа Геббельса. Саме тоді сукупний Захід вперше після закінчення холодної війни показав справжнє обличчя, і сам цей факт, серед іншого, надав серйозний вплив на зміну настроїв у Росії, символом якого став розворот літака Євгена Примакова над Атлантикою.
Євген Примаков. Фото: www.globallookpress.com
Кожен привід — підробка
Офіційним приводом до початку бомбардувань став так званий інцидент у Рачаке, де нібито югославські союзні війська вбили 45 мирних албанців. Насправді це були не мирні жителі, а бійці албанських повстанських груп. Причому заради «рачаковской» інсценування косовські сепаратисти звозили трупи з усіх околиць.
З приводу цієї провокації з повною відвертістю висловився глава МЗС Росії Сергій Лавров в інтерв’ю для документального фільму «Розворот над Атлантикою»:
Це був не привід, а штучно створений привід. Те, що це була провокація, відомо давно. Про це неодноразово говорили, писали і приводили докази. Убиті нібито цивільні особи насправді були військовими, бойовиками албанської визвольної армії, так званої «Армії визволення Косова», яких просто переодягли у цивільну форму. Вже давно відомо, що це була така підстава.
Точно такий же підставою була і друга пропагандистська “качка” — про нібито існуючий концтаборі на стадіоні в Пріштіні.
Німецький міністр оборони соціал-демократ Рудольф Шарпинг волав тоді по німецькому телебаченню, що там кояться справжні жахи, вчителів розстрілюють на очах дітей і т. п. Однак, за словами місцевих жителів виявилося, що стадіон абсолютно порожній. Єдине — його іноді використовували в якості аеродрому.
До речі, натовці під час бомбардувань поспішили зрівняти «об’єкт» з землею. Мабуть, «забули» про ув’язнених.
Югославія. 28 березня 1999 року. Жителі містечка Бучановци в 40 кілометрах від Белграда у крила збитого літака Фото: Сергій Величкин/ТАСС
Найстрашніше, що такі провокації супроводжували кожен новий етап в ескалації антисербской істерії з самого початку етнічної війни на Балканах. США і їх союзники поставили тоді завданням зруйнувати Югославію, і вони зруйнували її. Але пишатися тут нічим. Брехня тягне за собою брехню, проте коли-небудь ця нитка обірветься, і торжество правди може виявитися нищівним насамперед для самого «колективного Заходу».
Все почалося з репортажу
Все почалося, здавалося, з дрібною підтасовки у таборах мусульман у Боснії. Англо-іранський репортер Крістіан Аманпур готувала репортаж про мусульманських біженців в Боснії. Але сам по собі вид виснажених людей, які залишили свій будинок, здався їй недостатньо ефектним. Тоді вона попросила героїв репортажу підійти ближче до двох рядів колючого дроту, що захищали місцеву електропідстанцію. Так з’явилися зйомки першого «сербського концтабору». У коментарях тут же зазначалося, що в’язнів катують, гвалтують і всіляко мучать. Саме тому, ймовірно, вони вільно дають інтерв’ю іноземним журналістам.
Кадри обійшли весь світ.
Зрозуміло, тут же згадали про Голокост — у європейських пропагандистів все добре з історичними паралелями. Їм відомо, які розгорнуті інтерв’ю давали іноземцям ув’язнені в нацистських таборах смерті…
До речі, пані Аманпур живе собі, не тужить в Лондоні. Десятками отримує престижні премії і, хоча давно викрита, начебто не відчуває жодних мук совісті, не відчуває провини за загиблих жителів Югославії.
Оплачене замовлення
На початку 1990-х років американська PR-компанія Ruder Finn Global Public Affairs на чолі з Джеймсом Харфом отримала спеціальний замовлення на просування негативного образу сербів у світі. Кожен інформаційний вкидання, здійснений Харфом і його колегами, широко тиражировался усіма західними ЗМІ і використовувався для нагнітання антисербской істерії.
Про це, власне, проговорився сам Харф. Мабуть, честолюбство не дозволила залишатися в тіні. Особливо він пишається, що йому вдалося впровадити в масову свідомість по відношенню до сербів такі поняття, як «концтабір», «геноцид» і «масові зґвалтування». Так громадську думку на Заході готувалася до знищення Югославії.
Останнє слово Слободана Мілошевича
Виступаючи із заключною промовою на Гаазькому трибуналі, президент Югославії Слободан Мілошевич особливо підкреслив, що війна, розв’язана США та їх союзниками в Югославії, є лише прологом до наступу на Росію. Не дарма Мадлен Олбрайт, в ту пору державний секретар США, зізнавалася, що Косово було найважливішим виконаним справою. Почавши в Боснії та Косові, американці продовжили на Україні — Мілошевіч передбачав це ще в початку 2000-х років.
Слободан Мілошевич. Фото: www.globallookpress.com
Вони вважають себе вправі
Сьогодні у НАТО заявляють, що як і раніше вважають свої дії виправданими і легітимними:
Мета операції полягала в тому, щоб покласти край всім бойових дій та репресій проти цивільного населення Косова, а також щоб забезпечити повернення біженців і доступ гуманітарних організацій. Операція «Союзна сила» домоглася того, чого вона прагнула досягти. Ця кампанія продемонструвала здатність країн НАТО діяти і залишатися єдиними в момент кризи. До наших днів наша єдність залишається нашою найбільшою силою.
Слова звучать, звичайно, зловісно, але нічого іншого ніхто від них не очікував.
В офіційній заяві Місії Росії при НАТО, у свою чергу, підкреслюється, що на Заході урок подій двадцятирічної давнини так і не був засвоєний:
Конфліктний потенціал в регіоні зберігається, як і проблема з міжнародним визнанням Косова… На жаль, як показали дії в Іраку та Лівії, уроки тих драматичних подій на Балканах так і не були враховані.
Як би те ні було, все це лише обмін дипломатичними формулюваннями. Людей, яких безневинно загиблих під натовськими бомбами в Югославії 20 років тому, вони воскресити не зможуть.
Слово Радована Караджича
Так співпало, і навряд чи це випадково, що минулого тижня був винесений остаточний вирок лідеру боснійських сербів, поету, медику та політику Радовану Караджичу. Караджича засудили до довічного ув’язнення. Зрозуміло, що ніякого відношення до правосуддя цей вирок не має: політична розправа залишається політичною розправою, якими б формулюваннями вона не прикривалася.
Радован Караджич. Фото: www.globallookpress.com
21 березня адвокат Марко Сладоевич в ефірі Радіо-Телебачення Республіки Сербської оголосив звернення Караджича після винесеного йому в Гаазі вироку:
Ми не здавалися і коли було набагато важче, так що і в ув’язненні я ніколи не перестану боротися за істину про нашій праведній боротьбі в нав’язаній нам війну, в якій постраждали всі три народу… Ми чесно боролись за свободу й рівноправність для сербського народу в Боснії і Герцеговині. Тому завжди і скрізь будемо гідними, не ненавидячи інших і з гордістю зберігаючи те, що вище нас, — Республіку Сербську.
До цих слів додати, здається, нічого. Ми пам’ятаємо, що 20 років тому, свідома наклеп і підтасовки, а також ті, що стали їх результатом підлі бомбардування НАТО призвели до загибелі багатьох невинних людей. Але зломити волю сербського народу і зруйнувати багатовікову дружбу і солідарність сербів і росіян нікому не вдалося.
І ніколи не вдасться.
