За порушення статті можна було позбутися волі строком до 2-х років або отримати штраф у розмірі 500 рублів, що для тих часів вважалося досить великою сумою. Існував запобіжний захід і для “рецидивістів” – тренерів, вже судимих за навчання карате. Такі люди могли сісти у в’язницю вже на 5 років і при цьому позбутися особистого майна. Тренерів, які не потрапляли під ці статті, могли забрати і засудити за порушення правил підприємництва. Щоб показати серйозність намірів, держава частенько проводила показові судові засідання, де в якості винних могли виступати імениті і популярні тренери.
наслідки заборони
На офіційному рівні карате було викорінено. Однак існували підпільні клуби, в яких можна було займатися східним єдиноборством, але робити це максимально акуратно – щоб не “застукали”. Навіть у військово-патріотичних клубах, призначених для рукопашного бою, нишком займалися карате. В цей час співробітники правоохоронних органів частенько налітали з чистками і облавами на підпільні приміщення і підвали з метою викрити “злочинців”.
Заборона проіснувала до 1989 року. Саме тоді була відкрита радянська асоціація східних єдиноборств. Карате було офіційно легалізовано. Починався новий період у розвитку східних бойових видів мистецтв, а радянський союз прагнув зміцнити міжнародні відносини за допомогою розвитку спортивної сфери.
