Рідкісні, практично поодинокі походи на пошту викликають у мене страшний стрес, думаю, досить ясним для всіх причин. Півроку тому я зовсім не знала, як надсилаються листи: мені легше відправити тисячу імейлів або факсів, ніж просте лист з маркою. Вибити пояснення з злісних тітоньок неможливо. Може, дресирують їх де-то спеціально?
Коли я витратила чотири години на відправку термінового листа і відвідала три поштових відділення, я вирішила, що це був останній раз, але незабаром мама відправила мене з посилкою в цей прекрасний заклад. Перевіривши в інтернеті розклад, я, наївна дівчинка-ромашка, приперлась о пів на другу і з’ясувала, що там обід. Через півгодини піЕкшн шли дві бабусі і молодий чоловік. Пошта закрита. Поки стояли, мене просвітили, яке віконечко йти, заодно з’ясувавши, що всім в один і той же.
Двері відкрилися. Молодий чоловік ще раз показав, куди мені треба, тому що я пройшла повз, і все чинно вишикувалися за мною. Віконце відкрилося приблизно через хвилину, і я, готуючись до гіршого, боязким голосом промовила:
— Мені б посилку відправити!
— Пишіть на адресу коробці, — суворо сказала тітонька. — Хоча тримайте бланк, на ньому заповніть.
Поки я писала адресу, черга вишикувалася людина в сім. Я ж не буду лізти вперед бабульок — поперлась зі своєю коробкою в кінець черги.
— А куди це ти пішла? — запитала мене одна з бабусь. Стільки стояла на морозі, мерзла, йди давай до вікна.
Вже трішки в шоці від напору такої доброти, я знову піЕкшн шла до вікна.
— А взагалі-то ми такі коробки не приймаємо. Але у нас зараз немає наших коробок, тому я у вас цю прийму, —продовжила тітонька і почала обмотувати коробку фірмовим скотчем. — Ой, а у вас тут написано, що цінність десять тисяч, ми маємо право приймати тільки до восьми, але я у вас її візьму і виб’ю чек. Але майте на увазі, що це вам за тарифом обійдеться на 200 рублів дорожче. Наступного разу пишіть менше.
Чек мені вибили, дрібних грошей не вимагали і навіть збігали в іншу кімнату, щоб мені дрібниці на здачу нашкребти. Коробку забрали, а мене відпустили з миром. Я вийшла і подумала: може, свято якої був? День ввічливого поштового працівника, наприклад, або день вдалою посилки.
* * *
А задолбали мене, друзі, те, що нормальне, адекватне і ввічливе поводження в установах нашої країни, особливо в державних, як серед працівників, так і серед відвідувачів — явище настільки рідкісне, що викликає велику радість, здивування і на якийсь час вибиває тебе з звичного сценарію буття.
