Палити — безпеки шкодити

50

Щоранку на вході в школу я зустрічаю його королівська величність, його високоповажність, його… Словом, продовжувати можна довго. Я зустрічаю охоронця. Такий же охоронець сидить і на вході в початкову школу. Що тут може задолбать? А ось.

Коли в нашій школі тільки з’явилася пропускна система, всі вхідні зобов’язані пред’явити перепустку черговим. Ті, у кого пропуску не було, каралися страшно: їх записували на листочок в окремий список. Список належало унести в учительську, звідки він вирушав у відро для сміття — чергували, самі знаємо. Не потрібні були ці пропуску нікому.

Але не дай бог наш страшний, грізний, але справедливий дядя Вітя побачить, що перепустки у тебе немає! Тебе чекає чи не півгодинна бесіда на тему твоїх моральних якостей. Починається нудне з’ясування обставин: чому немає, де забув, чому забув, коли принесеш, як так… Пам’ятаю, мені довелося довго пояснювати, що пропуск залишився в куртці, в якій я їздила на дачу, а назад поїхала вже в іншій куртці, і раніше вихідних куртку ніяк не заберу. Навіщо потрібно було випитувати цю інформацію і що вона дала охоронцеві — незрозуміло.

Спізнювалася на крайову олімпіаду не зі своєї вини. Сідаємо в шкільний транспорт разом з супроводжуючою, і тут вона мене питає: «Ти зошит у клітинку взяла?» Я в жаху: яка зошит, у вимогах нічого такого не написано! Біжу назад в школу, щоб скоротити шлях, заходжу через началку. На вході — брат-близнюк дядька Віті, хіба що помолодше.

— Куди? — суворо запитує доблесний охоронець.

Я боязко кажу, що в школу, мовляв. Так і так, олімпіада, тільки зошит попросити, запізнюємося…

— Не годиться! Інструкція така. Не можна тут нагору ходити.

Ну, не належить — так не годиться. Мовчки обходжу школу, заходжу, де належить. На зворотному шляху вирішую вийти через началку. Охоронця на посту немає. Зате є він за рогом — кут, напевно, і охороняє. А сигарета — щоб у темряві видно було краще. Побачивши мене, запитав: «Че, пройшла все-таки?»

Втім, що це я. У дядька Віті є величезна гідність, за що він любимо більшістю школярів: він завжди випускає покурити, ні про що не питаючи. Впускає теж всіх — в нашій їдальні спокійно їдять працівники найближчого медичного центру, то якісь незрозумілі люди в робочих комбінезонах. Один, зайшов якось до мене в школу, удостоївся питання: «Де вчишся?» Назвав номер школи і приготувався до того, що його не пустять. Але — жодних претензій. (Знову ж таки — навіщо дядька Віті ця інформація?)

Роки пройшли, один подорослішав і поступив в інститут. Нещодавно знову заходив — буквально на двадцять хвилин. Тут він зазнав справжнього допиту. Довелося навіть студентський показати (нагадаю, медсестри в халатах і робочі з будівництва проходять безперешкодно). Добре, паспорт не попросили залишити. Дізнавшись максимум інформації, дядя Вітя дозволив: «Он там у куточку посидьте навпроти дверей, поки зміна йде».

Одного разу мені стало погано. Медпрацівник виписала мені довідку для класного керівника і відпустила додому. На виході зі школи — хто? Правильно, дядя Вітя!

Що? Куди йду? Відповідаю, що мені взагалі-то погано. І мені, до речі, відразу видно. Довідка є, так.

— Ну, це добре, а ось пропуск твій де?

Я подумки видаю протяжний стогін. Ну навіщо? Зараз їх не перевіряють навіть чергові, так у цьому році їх і не видавали навіть.

— Ну, я ось тебе в школу пускаю, бо пам’ятаю, що ти тут вчишся. А якщо я в тебе перепустка запитаю, що ти мені покажеш?

Відомо що, думаю я. Але мовчу.

— Давай довідку.

— Мені її класному керівнику треба віддати.

— Ось завтра покажеш мені перепустку і забереш.

А тепер трохи математики. В нашій школі більше дев’ятисот учнів. Кожен навчальний рік ми здаємо по тисячі рублів на охорону. Отриману суму поділимо на дванадцять місяців — здається, охороняють нас і влітку. Виходить сімдесят п’ять тисяч.

І ось стільки ми платимо за охорону?! За двох мужичків на вході з синдромом вахтера? А вам не здається, що це дещо до хріна? «Охороняти» нас стали після трагедії в Беслані. Що вони реально зможуть зробити, якщо у них в кращому разі шокер є? Добре, може бути, натиснуть на яку-небудь свою червону кнопку, і до нас зараз приїде ОМОН. Звичайно натиснуть. Якщо в цей час не будуть охороняти найближчий кут або гараж.

Щоб ваші останні банківські заощадження так охороняли! Від мирних студентів ми себе і самі захистимо, а покурити і без вас все сходять.