Після переїзду знадобилося кудись отримувати пошту — всякі папірці, документи, посилки і іншу нісенітницю. Новий будинок — чорт знає де, сподіватися на те, що листоноша в спеку й холоднечу попреться туди відносити яке-небудь повідомлення, з яким все одно доведеться йти на пошту — це дуже оптимістично, тим більше що досвід підказує: втрачають, забувають, плутають будинку, лякаються собак, лякається охоронців, в результаті втрачають важливі листи.
Загалом, як раз для таких випадків є прекрасне рішення: абонентський ящик. Заїхав раз в тиждень, перевірив, забрав-отримав, поїхав. Ну, у всякому разі так було колись задумано. Тому я вирішив відвідати найближче поштове відділення і з’ясувати про ящик.
Перша спроба закінчилася невдало. У відділення стояла черга, як в Мавзолей в часи СРСР: пенсіонери отримували пенсії. Кожному треба розповісти про життя, про маленької пенсії, про здоров’я, про те, що очі не бачать, руки не пишуть… Повернувся, поїхав.
Друга спроба, через кілька днів, також закінчилася невдало. У відділення стояла черга суворих тіток з папками — відправлення податкової і ще якийсь там звітності. Купівля конвертів, написання на них адреси, складання опису, зважування, вбивання в комп’ютер — і все це багато, багато разів. Повернувся, поїхав.
Третя спроба: ура, у віконця рівно одна тітка! І вона купує (на пошті, нагадаю) огірки. Точніше, насіння огірків. Пачку он тих, і он тих, ні тих не треба, а, ладно, нехай і тих, і взагалі, всіх по одній. Але тітка-то одна — чекаємо… Чекаємо… Ще чекаємо…
Нарешті! Огірки на пошті куплені, можна запитати про поштову скриньку: є вільні, немає, скільки коштує? Ага, як же:
— А навіщо вам поштову скриньку? Нехай відправляють до запитання!
— Розумієте, ті, хто мені відправляє, не відправляють «до запитання». Вони відправляють на адресу або поштову скриньку з номером.
— Ну, нехай відправлять так, зате ви заощадите 3000 рублів!
— Вони не відправляють «так», вони відправляють на поштову скриньку або на адресу. Мені потрібен ящик, у вас є вільні?
— Та не потрібен ящик! Нехай відправляють так, а ви отримуйте до запитання!
— Так у вас вони є чи ні?
— Та не потрібен він вам! Ви заощадите ж!
І що тут відповісти? Начебто розумію, що з кращих спонукань, але мені як пояснювати держустанові, що воно повинно відправляти листи «на село дідусеві, до запитання»? Як пояснювати закордонному продавцю, що товар, успішну доставку якого він сам вкрай зацікавлений, теж треба відправляти «до запитання»?
І як, нарешті, дізнатися, що то прийшов «до запитання», не вистоюючи черги з пенсіонерів, бухгалтерів і садівників? Лізти з нахабним виглядом до віконця: «Мені тільки запитати!»?
Повернувся, поїхав. Пошукаю інше відділення в радіусі 20 км. А ви продавайте огірки далі — ви ж пошта…
