Автор історії про Суничних-Виноградових, вибачте, звичайно, але ваша подруга — феєрична дурочка (м’якше висловлюсь). І ви, і вона живете в Росії, і хоч яке століття на дворі буде — всю долю людини вирішує папірець. Довідка, свідоцтво — не важливо. А самодіяльність свою треба було в пологовому будинку залишити.
Поясню. Я — Малишева. Мій чоловік — Сокіл. У законному шлюбі 5 років на різних прізвищах. Народила доньку. У пологовому будинку за 3 дні до виписки медсестра викликала і запитала: «Як будемо називати і на чиє прізвище писати?» «Сокіл», — відповіла я. Батько є, законний, якщо б не було — на свою б записала і прочерк у графі поставила. Дєлов-то. Вийшла довідка з пологового будинку: Сокіл Наталія Олексіївна, батько — Сокіл Олексій Ігорович, мати — Малишева Юлія Сергіївна. (Самі розумієте, прізвища, імена умовні.)
На підставі цієї довідки у рацсі видали свідоцтво про народження дочки з прізвищем Сокіл. І все! І не треба було в поліклініці доводити, що я не певна тварина, а моя дочка взагалі існує. Поліклініка не зобов’язана вникати в тонкощі вашої душевної організації щодо прізвищ. І який бардак в реєстратурі — не мені і не вам пояснювати. З нормальними документами карти втрачають, черги плутають, а тут дитина невідомо як названий. І всі проблеми і заморочки вашої подруги ще попереду, аж до зміни свідоцтва. Не вірите? Доживуть до дитсадка, паче того — до школи — заспівають по-іншому.
А взагалі, коли мама і дитина на різних прізвищах — геморой ще той. Це я тепер з висоти досвіду кажу. Свідоцтво про народження скрізь з собою тягати доводилося. Навіть коли дочка паспорт отримала користі було мало, так як 14 — все одно не повноліття і куди не ткнися — приходь з батьками. Скрізь (в банку, в ОВІРІ, в пенсійному) доводилося пояснювати, що це моя дочка, а я — мама ейная, ось документ».
