Тюльпани

173


Йшла я, значиться, в минуле неділю додому. Ну, як йшла — пасла по безлюдній вулиці в годину ночі після остаточного і безповоротного закриття сезону катання на сноуборді, стерши ноги буквально до дупи.
І ось я плентаюся собі, нікого не чіпаю, під пахвою — сноуборд, від тіла пар виходить, шапка набакир, в навушниках нестямно репетує Skid Row.
Як раптом боковим зором помічаю, що до мене ззаду рішуче наближається висока чоловіча постать. І щось так ця фігура мене налякала в ночі своєю рішучістю, що мою втому як рукою зняло, і я сноуборд в руці міцніше стиснула і як рвонула вперед за весь опор!
А я бігаю добре. У шкільні роки у всіх міжрайонних змаганнях за школу бігала.
Загалом біжу я, як в останній раз, а мужик біжить за мною і відчайдушно кричить мені щось навздогін. А я мужика не слухаю — біжу що є сечі.
І ось, нарешті, — мій поворот у двори. Я зі свистом загортаю до будинку, пригальмовую, і ось тут-то кричить, мужик мене і наздоганяє.
— Пі@дець!!! — кричить він, задихаючись, мені в обличчя.
— Сам пі@дець!!! — кричу йому в обличчя, так само, задихаючись і намагаючись одночасно перекричати Себастіана Баха у власних навушниках.
— Пі@дець ти бігаєш!!! — продовжує кричати мужик, але вже трохи тихіше і всучує мені у вільну руку здоровенний букет тюльпанів.
— Це що?! — кричу я і намагаюся зі страху викинути букет так, немов це не тюльпани, а відро розпечених вугіль.
— Квіти, — каже мужик, різко розвертається і віддаляється в бік метро.
— Як звуть вас? — схаменувшись, кричу навздогін.
Але незнайомець лише махає у відповідь рукою і ховається за поворотом. Гарний такий. Добре одягнений. Духи приємні… Дуже був схожий на якогось чи то актора, але на якого я так і не згадала.
А квіти потім тиждень стояли.