А мене задовбали дорослі, які гордо несуть свої дитячі комплекси і травми через усе життя і скидають своїх крокодильчиків на оточуючих.
У дами було нещасне дитинство, так тепер її дитині слова не скажи, «у нього все буде по-іншому, я не буду повторювати помилок своїх батьків». Так, не повторіть звичайно, своїх наробите.
Люди виховуються у суспільстві, і суспільство дає їм зворотний зв’язок, тим самим регулюючи норми. Тому, якщо дитина штовхає мене по нозі, а мама, поважаючи її гідність, прилюдно його не зупиняє, то це зроблю я. Просто тому, що я не зобов’язана це терпіти, мені неприємно, це бруднить мою одяг і заподіює дискомфорт. Це буде зворотній зв’язок від мене, позначення меж дозволеного з іншими людьми.
Я не буду його лаяти, виховувати і брати на себе інші, не належать мені функції, але позначити свою кордон є моїм правом. Це ж стосується мого майна, мого особистого простору. Про протиправні діяння я вже й не кажу. А то, знаєте, поважаючи гідність дитини, люди можуть отримати биті вікна, закатованих кішок, проколоті шини.
А це мінімум адміністратівка і облік у дитячій кімнаті міліції, або як вона там називається. Там вже навряд чи вийде зберегти гідність. Ну і наостанок, теорія про те, що всі проблеми родом з дитинства, зараз піддається критиці.
Дитинство давно скінчилося. Пропрацюйте, чи що, свої образи і страхи, щоб не проектувати їх на свого ж дитину, йому ж в цьому світі жити, і мама захищати його все життя від відповідальності не буде.
Гідність є не тільки у дитини, добре б батьки про це пам’ятали.
