Імператор Микола II
Таким чином, у сфері оперативно-стратегічного керівництва Діючою армією Микола II здійснював загальне керівництво, дбав про взаємодію оперативно-стратегічних об’єднань, координації їх зусиль. У цьому проявилася його, так би мовити, керівна і спрямовуюча функція Верховного Головнокомандувача. Але, якщо вимагала обстановка, він втручався і в питання безпосереднього здійснення бойових операцій, проводив наради, формулюючи на них бачення оперативно-стратегічної обстановки та вказівки вищого комсоставу. В умовах Росії навіть рекомендації носія вищої влади в державі сприймалися як керівництво до дії. Відповідно, Імператор міг і безпосередньо впливав на хід бойових дій на Російському фронті.
Один з аспектів стратегічного керівництва військовими діями – військово-політичний, виражався насамперед у регулярному спілкуванні з союзниками.
Так, у відповіді на телеграму президента Франції Р. Пуанкаре з нагоди 20-ї річниці сходження на престол Государя (23 жовтня 1914 року) Імператор в черговий раз підтвердив незмінність єднання з союзниками для досягнення спільної перемоги задля процвітання Європи [Літопис війни 1914 року.– 1914. – № 12. – С. 200].
На святі георгіївських кавалерів 26 листопада 1915 р. він підтвердив свої слова, сказані на початку війни – те, що світ не буде укладений доти, поки останній солдат противника не покине російську землю. Світ буде полягати в повній згоді з союзниками [Палеолог М. Указ. соч. С. 6].
У телеграмі англійському королеві з приводу другої річниці вступу Англії у війну Імператор знову підтверджував єднання з союзниками, необхідність повної перемоги і висловлював надію, що жертви не будуть марними [Літопис війни 1914-15-16 року. – 1916. – № 104.– С. 1659].
Заслуги Імператора Миколи II як військового діяча Росії були високо оцінені союзниками. Так, він став фельдмаршалом британської армії (причому, англійська преса підкреслювала почуття гордості британського народу від цього факту). 16 лютого 1916 року генералом сером А. Пэджетом йому був вручений фельдмаршальский жезл. У своїй промові британський генерал особливо акцентував увагу присутніх на твердій рішучості союзників перемогти спільного ворога.
6 жовтня 1916 року Імператор був нагороджений найвищою нагородою британської імперії – орденом Бані 1-го ступеня “За військові заслуги”, а 22 жовтня італійської золотою медаллю За військові заслуги. Італійської медаллю (фактично також 1-го ступеня), до цього моменту були пожалувані всього 10 чоловік і фортецю Верден.
Ці нагородження відображали різні сторони успіхів Миколи II на посаді Верховного Головнокомандувача – жезл фельдмаршала – успіхи армії, орден Лазні – військово-морського флоту, а італійська золота медаль – роль у справі порятунку Італії допомогою прискореного початку знаменитого Наступу Південно-Західного фронту 1916 року.
Від реалізації контрнаступів (Луцька, Віленська, Чарторийская операції 1915 року) до коротких ударів, що наносяться по черзі на різних фронтах (Стрипа 1915 р., Нарочь 1916 р.), потім до загального наступу всіх фронтів у весняно-літній кампанії 1916 року і потім до підготовки загальносоюзного настання 1917 року – такий був підсумок стратегічної діяльності Ставки за 1,5 роки керівництва їй Государем.
Всі розглянуті нами функції військового керівника реалізовувалися Миколою II в належній мірі. Імператор знав зсередини збройні сили, сумлінно і інтенсивно реалізовував військово-представницьку функцію. Багато було зроблено в справі оновлення кадрів вищого військового управління, у сфері переозброєння і постачання армії, була проведена реформа гвардії. Військово-ідеологічна функція реалізовувалася шляхом видання наказів по армії і флоту, в телеграмах, у промовах перед військами. Тут буде доречно згадати про відсутність в імператорській Росії ідеологічного апарату, здатного донести імпульси верховної влади до товщі народу. Такий апарат особливо необхідний в епоху тривалих і тотальних воєн. Нарешті, значні успіхи спостерігалися в Імператора і в справі оперативно-стратегічного керівництва бойовими діями.
Ключовим недоліком Миколи II як військового керівника був надміру демократичний стиль управління, багато в чому проистекавший з таких його якостей як особиста скромність і делікатність у спілкуванні з людьми. Це проявлялося в ті моменти, коли потрібно отрешать нездатних генералів від посади, підштовхувати командувачів фронтами до активних дій, коли було необхідно наполягти на тому чи іншому рішенні. Особливо рельєфно це проявилося в період літнього наступу 1916 року, при прийнятті компромісного плану кампанії 1917 року, при вирішенні долі перспективною Босфорській операції.
Разом з тим, глибока віра Государя сили в Росії, кінцеву перемогу додавали впевненості і генералітету, стратегічна поінформованість та знання основ коаліційної війни означали бачення їм безумовності кінцевої Перемоги.
Як справедливо зазначав С. с. Ольденбург, найважчим і в той же час забутим подвигом Миколи II було те, що у вкрай важких умовах йому вдалося довести Росію до порога перемоги. Але вороги Государя не дали очолюваній ним країні переступити через цей поріг [Алфер’єв Е. Е. Імператор Микола II як людина сильної волі. Джорджанвилль, 1983. С. 110].
Імператор Микола II
Якими якостями повинен володіти верховний військовий керівник XX століття? Чи повинен він бути непосидючий, мобільний і енергійний або навпаки – розважливий, вдумливий, володіти витримкою і бути малоподверженным миттєвим враженням поточного моменту?
Очевидно, що в обстановці воєн XX століття з їх швидким зміною оперативно-стратегічної обстановки, серйозним впливом процесу розвитку ситуації на психіку полководця, часто опиняється в стані стресу, виявилися більш затребуваними військові керівники другого типу. Адже такий керівник важкої бойової обстановці вдихне впевненість у своїх підлеглих і впевнено поведе їх до перемоги. Саме так себе вели себе Ж. Жоффрей (після важких невдач Прикордонного битви 1914 р.), П. Гінденбург (після поразки німецької 8-ї армії на 1-му етапі Східно-Прусської операції) і Микола II (після важких невдач літа 1915 р.). Але, беручи до уваги тяжкість обстановки і масштабність подій, а також обсяг відповідальності, російського Государя в цьому сенсі можна сміливо поставити на перше місце. Припинилося відступ цілих фронтів, і російська армія перейшла до активної наступальної тактики.
Перша світова війна сприймалася (і сприймається) як безглузда, здійснювана Росією виключно в інтересах західних союзників. Але Імператор чудово розумів сутність коаліційних війн, у яких мають значення не одномоментні міждержавні суперечності, а перспективи глобального розвитку. У таких війнах державні інтереси часто переплітаються з общекоалиционными, і вони можуть бути вирішені лише за умови реалізації останніх.
Доводиться констатувати, що Микола II був військовим керівником вищої ланки, який і був затребуваний в обстановці війни нового типу, якою була Перша світова війна – витриманий, спокійний і вдумливий керівник, наполегливий у досягненні поставлених цілей, координує роботу ключових ланок воєнної машини імперії і підбирає кваліфікованих виконавців. Саме такий Військовий Керівник і Верховний Головнокомандувач XX століття. Тим більш актуально це було для Російської імперії, в якій, виходячи з чинного законодавства, повноцінно функцію верховного керівництва всіма збройними силами держави міг виконувати лише монарх.
Імператор у формі кавказьких козачих військ.
І цей монарх майже привів Росію до Перемоги – але… фатальний збіг як об’єктивних, так і суб’єктивних обставин призвело до того, що, винісши на своїх плечах тягар війни в найбільш важкі роки, наша країна залишилася без лаврів переможця. Як зазначав, У. Черчілль ні до однієї країни доля не була так нещадна як до Росії, державний корабель якій потонув на очах у пристані. Буря була пережита, жертви принесені, робота закінчена – зрада і відчай здолали влада, коли завдання вже була виконана [Будберг А. П. Збройні сили Російської Імперії у виконанні загальносоюзних завдань і обов’язків під час війни 1914 – 1917 рр. Париж, 1939. С. 46].
Чи Могла Росія в 1917 р. воювати, якщо б не сталися Лютневий переворот і подальші події?
Безумовно.
Її економіка показала свою силу і мобільність.
Горезвісний «снарядный голод» в основному був вдоволений вже до початку 1916 р., виробництво гвинтівок зросла до 1917 р. майже в 15 разів, кулеметів в 17 разів і т. п. Було налагоджено не тільки політичну, але і економічну взаємодію з союзниками, причому в умовах блокади.
Так, місто-порт Архангельськ став найбільшим складом військових матеріалів, що поставлялися союзниками Росії. Вузьку колію залізниці Архангельськ – Вологда перешили на широку колію вже до січня 1916 р. була організована ледокольная флотилія. Недоступність Архангельська 6 місяців в році призвела до пошуку більш надійного порту. Ним став Мурманськ (Романов-на-Мурмані), що став останнім містом, заснованим в Російській Імперії та яскравою ілюстрацією військово-економічної взаємодії союзників в умовах коаліційної війни. Він був одним із самих надійних пунктів зв’язки Росії з Америкою і Європою і базою зароджується Північного флоту. Після початку прискореного будівництва Мурманської залізниці, Романов-на-Мурмані стає і головним російським північним портом.
Про якість та боєздатності російської армії, її високому бойовому дусі свідчать всі учасники бойових дій як з боку союзників, так і ворогів. Серед останніх – представники німецького фронтового офіцерства та генералітету [Див., наприклад, Бекман Ст. Німці про російської армії. Прага, 1939.; Блюментрит Р. Фатальні рішення. М., 1958.; Вульфен К. фон. Лодзьке бій (прорив у Брезін). Пб., 1921.; Вульфен К. фон. Битва під Лодзем. М., 1921. Гофман М. Записки та щоденники 1914-1918 рр. Л., 1929].
Варто сказати і про високу якість частин та з’єднань російської армії, загартованих у горнилі війни. Мова йде не тільки про доблесті російського солдата, але і про минулі бойові випробування полках і дивізіях як військових одиницях. Тут досить буде навести офіційне думку Осведомітельних комітету Головного австрійського командування, виражене у брошурі «Російська армія на початок 1917 р.» [Гриньов Р. Оцінка австрійцями російських військ до початку 1917 р. // Військова бувальщина. 1974. № 128. С. 13-18]. З 135-ти пойменованих піхотних дивізій (включаючи гвардійські, стрілецькі та ін.) російської армії, щодо яких є інформація, охарактеризовані як «випробувані в боях», «першокласні», «хороші», «з високої бойової репутацією», «кращої якості» – 74 дивізії; як «видатні частини» – 19 дивізій; і як «штурмові» – 4 дивізії. Тобто майже 72% від числа піхотних дивізій приємно характеризувалися ворогом. Сплав традицій і свіжого бойового досвіду справив на світло відмінні бойові одиниці.
Але криза вибухнула насамперед в громадській і соціальній сферах. Революція в Росії, що поклала початок виходу останньою з війни, була тяжким ударом і непоправною втратою для Антанти. Британський військовий теоретик і фронтовик Б. Ліддел Гарт писав, що тимчасове зниження боєздатності французьких військ було не самим тяжким нещастям, що випав на частку Антанти в 1917 році і сведшем нанівець її заплановане на цей рік масштабний наступ на всіх фронтах. Спочатку часткову, а потім і повний параліч Росії – ось була найстрашніша втрата для блоку, відшкодувати яку довго не могло навіть вступ у війну САСШ. І перш ніж відновилася рівновага, західні союзники Росії по Антанті «були на волосок від загибелі» [Ліддел Гарт Б. Правда про війну 1914-1918 рр. М., 1935. С. 255]. Німецький блок отримав ще один шанс, і, хоча і не зміг реалізувати його повною мірою, протримався ще рік.
Росію позбавили плодів заслуженої перемоги нові політики. Матеріальні наслідки майбутньої спільної перемоги виявилися для неї безповоротно втраченими – залишилися лише моральне задоволення і почуття виконаного обов’язку.
Автор: Олексій Олейников
