«Рекламщики» — це такі непотрібні люди, «офісний планктон», які цілими днями ганяють чаї, ріжуться в пасьянс, час від часу складають якийсь нескладний маячня, та ще мають нахабство за це гроші отримувати. Приємно познайомитися, я один з них, працюю в газеті.
Не будемо зараз сперечатися про потрібність реклами в нашому непритомному капіталістичному суспільстві — все одно не прийдемо до спільної думки. Хочеться дещо пояснити.
Розумієте, друзі, рекламний бізнес — штука досить інтелектуальна. Цього навіть вчаться, уявляєте? «З вулиці» до нас не беруть — це не продуктовий ларьок. Всі менеджери, копірайтери, дизайнери відмінно знають свою справу. Ми не ставимо перед собою примітивну ціль «віджати бабла у лохів». З нами багато років поспіль працюють серйозні, досвідчені бізнесмени, які чудово розбираються в своєму бізнесі, але виготовлення своєї реклами довіряють нам. Просто тому, що ми вміємо це робити. Результат — натовпу нових клієнтів замовникам, відповідну винагороду нам.
І тут з’являється вона. Дівчинка, сяк-так закінчив місцеве ПТУ і раптово вирішила зайнятися серйозним бізнесом. Вона реєструє ІП, їде на речовий ринок, набирає там оптом трусиків і колготок, відкриває маленький магазинчик, який обов’язково називає «Елітний бутік „Кларисса“», після чого впевнено крокує до нас.
Дівчинка замовляє мінімальну площу в газеті, тому що всі гроші вже витратила на партію трусів і євроремонт свого закута в торговому центрі. Приносить вже готовий текст, тому що їй краще знати, що і як рекламувати. «Всім-всім-всім! Кращі труси в місті! Знижки! Приходьте, не пошкодуєте!» Йде до дизайнерам з флешкою, на яку нагуглила маленьку картинку 3×3 пікселя. У відповідь на дизайнерське подив тупотить ніжками, тому що вона замовник, а він зобов’язаний… Тицяє наманикюренным пальчиком в монітор, керуючи версткою. Далі класика: «Ну-у, мені не подобається. Пограйте шрифтами… А ось це обов’язково яскраво-червоним, щоб виділялося».
Через тиждень після виходу реклами дзвонить в істериці і скаржиться, що до неї ніхто не йде. Зрозуміло, це тому, що ми не вміємо працювати, обдурили її. Вимагає повернути свої 300 рублів.
Дядечко з парою кіосків по району довіряє лише собі, тому сам собі малює макет і висилає його в форматі Excel. Категорично забороняє що-небудь змінювати і виправляти помилки, тому що кожна буква важлива, це маркетинг, вам не зрозуміти. У день виходу газети приходить і волає, що жовтих літер на білому тлі не видно, тому що ми всі сволочі. Вимагає повернути свої 300 рублів.
Пацанчик з району, що торгує «адибасом», керує підготовкою своєї реклами по електронній пошті. «Кароче слова УВАГУ СКИТКИ нада бальшим шрифтів і червоними букваме. І вишлете мені штоби я все затвердив, я заказчек». Результат йому не подобається, скасовує замовлення в останній момент.
Гламурні киці вимагають, щоб у макеті обов’язково були яскраві кислотні кольори. «Ось же, на моніторі у вас все видно, чому не можна так зробити, я ж замовник, я вимагаю…» Спроби пояснити різницю між RGB і CMYK ні до чого не приводять — киці ображаються і йдуть, поширюючи чутки, що ми тягнемо гроші і не вміємо працювати.
Могло б і задолбать, якби не залишилися адекватні люди, з якими приємно працювати.
Дорогі читачі, коли хто-небудь з вас захоче вкотре вилаятися на тупих рекламників, які знову придумали якусь хрень — повірте, нашої провини в тому немає. Вони ж замовники, вони мають право…
