Заходжу сьогодні в відділення поштового зв’язку міста Владивостока хвилин десь за сорок до обіду. За потрібним мені віконцем, природно, нікого. Ввічливо, але голосно цікавлюся, де, власне, потрібний співробітник.
Як за помахом чарівної палички з службового приміщення виходить — ні, випливає! — не жінка, а криголам «Ленін»: постбальзаковский вік, 120 кілограмів живої ваги і хамства, з гігантським бутербродом у руках. Її фраза стала завершальним штрихом образу:
— Попрацювати не дадуть! Задовбали вже! Чого тобі?
