Ходила вчора в датську школу для дітей з аутизмом. Подивитися, досвід перейняти. Школа для складних дітей, не простих. Ось ті, до яких Иришка прилаштувалася, це високофункціональні хлопці, всі говорять, всі вчаться академічних предметів, хоча і розгойдуються часом і пальцями ниточки перебирають. А ось у цій школі – хлопці складніше, багато невербальны, вірніше я так зрозуміла – радше невербальны ніж навпаки, у дітей складні стимы і аутореакции, замки на дверях і добре обгороджена територія. Загалом – сумне місце. І мені слід було підготуватися морально.
Пишу відповідне вступ, щоб і ви підготувалися морально. Співпереживати.
А тепер погнали!
Клас, в який я потрапила, розрахований на трьох учнів, сьогодні в класі було 2, в етажерці – Юліана! Наташа! – ваші горезвісні “коробки”, хлопчики беруть собі коробки і роблять завдання, закінчують – ставлять коробки назад, візуальне розклад от, і там один з хлопчиків знімає все що виконано з лінії розкладу, а другий стрілочкою зазначає. Одноманітності не спостерігається.
Але в класі особливо довго ми не були – сьогодні конкурс юних талантів, музично-пісенний. У школі для важких аутистів. Так, все так. Невербальность – не перешкода прояви талановитості. Пішли в загальний зал!
По дорозі виставлено частування, дорослі напекли (або купили), діти розфарбовували, різні класи – в різні кольори. Люба мама чи бабуся – пригощайся, свято ж. У інших таких випадках свят – вони можуть самі готувати і більшу частину страви, ніж просто прикрасити кекси. Просто в цей раз були складні кекси, так що з аутистичним рук – не рецептура і випікання, а тільки прикраса.
Убиті горем батьки, а також бабусі і дядька дітей з аутизмом заповнили зал, конкурс розпочався.
Дитяча пісенька Бебі-шарк або важкий рок – це ви тут самі вирішуйте що співати, на ваш розсуд.
У бебі-шарков були шикарні костюми, з акульими пиками і з парасольками зі звисаючими рибками і медузками. Я зняла на фото, коли вже реквізит виносили з зали 🙂
Ось тут наприклад добре видно як доросла команда “підказує” або “допомагає” дітям з номером. Вони або ззаду за дитиною, або перед першим рядом низенько пригинаються і жестикулюють або показують, що зараз робимо, мітлою в ступі перемішуємо руками махаємо. Я поки не розумію як вони всередині координуються – ці люди в класі, хто учитель, хто помічник вчителя, але зовні вони виглядають як відмінна команда і весь час перехоплюють дітей і увагу один у одного, ось прямо щоб один дав доручення а другий пішов виконувати або, навпаки, обурився чому я – я ні разу не бачила. Вони часто щось один одному накидають: прохання, підказки, але абсолютно неочевидно в побуті хто там головний. Хоча, звісно як-то це там поділено: хто вчитель, а хто тьютор, суббординация повинна бути. Але в цілому такий номер:
З дитячих номерів я голосувала за цей heavy metal!
Хто вміє співає, хто вміє танцює, у кого костюмчик зі скелетом, дуже органічно по-хэвиметальски вийшло…
Потім прийшла пора крутих перців, таки невербальних, хоч і з вусами. При аутизмі так буває. Дуже психоделічний номер вийшов. Я розумію, що комусь це фу і жах. Ну і йдіть прочитайте гламурне щось. А у кого своє таке чи це ваша робота, або у вас очі є і ви не в третьому рейху живете – вам неодмінно ролики переглянути варто. От мені це круть і краса. Вийти на сцену підлітку з аутизмом, надіти чорні окуляри і зображати зірку року і ще в кінці прорычать щось у мікрофон – я недозаписала на телефон, але зал вибухнув оплесками в наступний момент! І я з ними. А Льоша мені на це відео відписався: офигеть які хлопці! Хоч вони йому й не родичі. Але ми в темі, і ми розуміємо.
А це вже вербальний номер розвинених вербальних дівчаток! Одна з аутизмом, а друга тьютор. Насолоджуйтеся виступом.
Але пресветлое тут навіть не сам номер, а вболівальники на передньому плані. Один дорослий в шкарпетках з помаранчевими пяточками – веде себе зовсім по-аутистически, йому голосно і радісно водночас, він ще не навчився справлятися з цією своєю реакцією інакше і він укладається головою в підлогу і розгойдується. І ніхто, ніхто! не рятує хлопчика, не виводить із залу, не запитує “чий це! (мається на увазі придурок)”, нуль роздратування, максимум прийняття. Ну зрозуміло що другокласник спонтанно взяв на себе роль підтанцьовки теж нікого особливо не вразив і ніхто на нього не шикнув. Мабуть він нікому не заважає дивитися номер.
Ось ще втомлені руді п’яточки лягли на сцені і теж ніхто не визрів на праведний гнів прибрати неправильного зі сцени-то. Ну і ще один вусатий вболівальник сидить на жердинці і звідти то зв’язкові коментарі відпускає, то просто радісно вокалізірует.
Ну що? Аутизм і аутизм. Він скрізь не цукор, і хтось з батьків справляється займатися ще крім школи 20 годин на добу і йти великим прогресом, а хтось просто ходить в школу де структурований день, є всі рівні безпеки, і далі в загальному-то тільки суцільний фан. Освіти мало,хіба що побутові навички. Але всі ці люди тут, в цьому соціумі – дуже ЛЮДИ. Загалом близько до “як всі”. Їм важко, але вони вміють відпочивати, їм буває слізно, але просто оточуючі і допомагають професіонали вміють робити їм радісно. У них невербальний ре – і він тільки що виступав з номером на сцені. Напевно не всі в народі поділяють ідею допомоги вразливим, напевно хтось і штовхне плечем на вулиці – буває… Але виходиш після концерту за ворота школи – а там кавалькада машин вишикувалася (державних спеціалізованих таксі) щоб розвезти дітей і дітей з вусами” по домівках. Тому що не всім батькам можливо забрати свого на машині, і на велосипеді мало хто з них навчаться. І інший соціум підставляє їм своє плече.
Приходжу додому, питаю Иришку: а тобі більше подобається на автобусі їздити в школу або коли я тебе на машині підводжу. Іра: на автобусі веселіше! Блін, а я то думала мати, своя машина, всі справи… Але побачивши усміхнену у весь рот водія, який не лінується мені дзвонити кожен день за 5 мнуть до того, як під’їжджає до наших воріт, а потім перехоплює Иришку і її портфель, а потім ще 2 хвилини прощається з нею, терпляче чекаючи поки вона вимовить свої датські світські поклони – то я вірю, що з ним веселіше. А ще виявляється вони там всю дорогу виспівують пісні. Хто від такої дороги відмовиться?
Таксі. І Янка з Олександром. Красені!
Дякую хлопці. Що запросили стикнутися. Що є що далі передати. Може де в будь серцях і головах відкладеться.
А іншим – поспівпереживати :))))
Якщо знайдете чого.
