Спасибі, я постою

123

Навіть не знаю, чи доречно в моєму випадку слово «задовбали», — я хочу розповісти не про людської неуважності, а, навпаки, про турботливості. Я інвалід. Ходжу з паличкою. І час від часу мені трапляється скористатися міським транспортом.

І ось ситуація: треба доїхати до кінця автобусного маршруту, це три зупинки. Густонаселений мікрорайон, вільних сидячих місць, як правило, не буває. І жодного разу (жодного разу!) не було випадку, щоб мене в автобусі не спробували посадити.

Земляки, дорогі, величезне спасибі вам за увагу і турботу! Ви, чесно і щиро кажу, чудові люди! Але ось прошу: якщо я відмовляюся, не треба продовжувати мало не насильно мене саджати. Зрозумійте, ходити я погано, але можу — до автобуса адже Екшн шов, так і, вийшовши з нього, ще кудись піду. З іншого боку, сідати, а потім підніматися мені набагато складніше, ніж просто постояти п’ять хвилин на ногах.

Так що ще раз дякую, але я Екшн сно не скромничаю. Мені просто стоячи зручніше.