Терор з третього «А»

32

Доброго дня. Я вчуся в дев’ятому класі звичайної школи.

Що мене задолбали? Це не вчителі, не прогнила система освіти, не однокласники. Зараз я поясню причину своїх нічних кошмарів.

Рік-два тому в навчальних закладах встановили диво-апарати: турнікети. Так, як в метро. І всім видали перепустки (навіть першокласникам, які їх, природно, втрачають по сто разів на день). У чому сенс? Ну… Е-е-е… Взагалі, нам ніхто толком і не пояснив, для чого це диво нам поставили. Просто так треба.

Сказати, що додалося геморою — не сказати нічого. Без картки ти не те що не зможеш пообідати — ти в школу не ввійдеш. Забув? Іди додому. Втратив? Та як ти смієш?!

Більш того, ця система регулярно дає збої. Поклав на картку сто рублів, щоб поїсти в їдальні. Прийшов, а твоїх ста рублів на рахунку немає. На всі питання відповідальні за цю справу знизують плечима. Мовляв, не знаємо, що сталося.

А тепер самий сік: ці картки губляться. Причому губляться рідше, ніж шкарпетки, пульт від телевізора або зарядка від телефону. І тобі треба чекати горезвісну картку за два дні. Два дні. Протягом цих двох днів тобі будуть виносити мозок тим, що ти така растеряша, обманщиця, негідниця, терористка і просто уособлення Сатани. Охоронець цілком може не впустити тебе у школу. Що робити? Чекати вчителя. Або йти додому, бо лисий хрін у синій сорочці тебе в будинок не пустить. У тебе ж немає карти.

На тому тижні я відчула це щастя на собі. А на цьому тижні знову загубила картку, якою встигла покористуватися від сили два дні. Тепер боюся йти в школу.

Задовбали, їй-богу.