Тільки так і ніяк інакше

28

Дорогий автор історії про Настю, Асю, Стасю і Тасю! Як же я з вами згодна! Але хочеться дещо розширити змальовану вами проблему. Мене дико, несамовито задовбали взагалі всі ті, хто нездатний прислухатися до чужих порад. Під кожне «я хочу так, а не інакше», на їх думку, співрозмовник зобов’язаний підводити доказову базу, пояснюватися і виправдовуватися — звичайно, потім, щоб всезнайки спростували ці аргументи і успішно довели людині, що він дурень і нічого не розуміє в собі самому.

А от не зобов’язаний. Я закликаюсь таким ім’ям, ношу таку-то одяг, їм або не їм таку-то їжу тому, що так хочу, і крапка. Я висловлюю свої бажання коректно і прямо. Тим самим я кожному з вас даю шанс проявити ввічливість і увагу. Це ж так просто: запам’ятай, як людина любить, роби так, не роби навпаки.

Моя подруга, російська дівчина, поїхала вчитися в Англію і взяла там собі там англійське ім’я, притому чоловіче, яким видається з тих пір скрізь. Мені не потрібні обоснуи, навіщо вона це зробила. Мені просто в радість назвати її так зайвий раз, адже я тим самим підкреслюю повагу до неї та її вибором. Також мені радість приготувати для одного якесь дике блюдо, яке їсть тільки він, начебто бутерброди з червоною рибою і вишневим варенням. Мені пофігу, який чуттєвий і розумовий досвід привів його до того, що для нього це — смачно. Я пишаюся тим, що можу допомогти йому залишатися собою, навіть в такій нісенітниці. І так далі. Якщо мій приятель оголосив про зміну статі, то тепер він для мене — вона, навіть заочно, без варіантів. Якщо інший приятель — бородатий байкер, то я вивчу кілька спеціальних байкерських термінів, щоб порадувати його в розмові. Якщо мама хоче цілодобово дивитися по телевізору якусь, на мою думку, страшну каламуть… ну, тут я, мабуть, не зможу підтримати розмову на тему, але і відмовляти не буду. Хоче і дивиться. Її право.

А в той же час зворотне — всюди! Настільки, що це вважається майже нормою. Ось історія, в якій потерпілого бентежить тільки початкове наявність ілюзії вибору. Тобто якщо б відразу сказали: «Мені неважливо, чи хочеш з’їсти цю кашу: ти її з’їси, тому що я вважаю це за потрібне», то все було б шляхом? До речі, окрема пісня про «не хочу їсти — а чому?». Ось що можна відповісти на це питання? А ще є категорія людей, які, не соромлячись, пояснюють: я, мовляв, пропоную по сто разів після твого «не хочу» (цукерку, щі, рожеву кофтинку на виріст), бо раптом ти тільки кажеш, що не хочеш, а насправді хочеш, але соромишся. Страшно подумати, що повинно творитися в голові у таких індивідуумів, які самі все життя «соромляться» і чекають, що їх хтось змусить виконувати їх бажання. Збоченнями якимись пахне, ні? Або все-таки самі вони не такі, просто про оточуючих «дбають», як про неадекватну безмозглом стаді? Ну-ну.

Комусь здасться, що проблема надумана, але неповага до чужих бажань в масштабі суспільства виливається в страшні речі. В мільйони життів, загублених від невірного вибору внз, мільйони ж зґвалтувань (а як ще, якщо «не хочу» — не аргумент), та навіть банальне «що у тебе там може хворіти, молода ще, не придуривайся» і запущені хронічні діагнози. А ще в такі страшні історії, як та, де батько випадково (!) задушив шарфом власну дочку, збираючи її в садок. Просто затягнув тугіше, як сам вважав за потрібне. Те, що дівчинка плакала, хрипіла, тягне ручки до передавленной шиї, списали на «звичайні ранкові капризи». В машині дитина «задрімав», а до моменту приїзду в сад помер.

Поважайте чужу «хочу» і «не хочу». Всім добра.