Горезвісне братство народів в СРСР виявилося міфом, досить лише було видалити цемент, що скріплює показну дружбу народів. Втім, «переплавлення» народів не вдавалося нікому – ні в США, де між чорношкірими і білими раніше все напружене, не вдалося це і в Європі, де «нові» європейці ніяк не бажають перейнятися європейськими цінностями.
Так, можна створити і підтримувати ситуацію терпимості між народами і знизити міжнаціональні конфлікти. Але як тільки влада в країні слабнуть, життя стає важче, то тут на перше місце виступає міжнаціональний питання. Так сталося і після розпаду СРСР, і процеси пробудження «національної самосвідомості» спалахнули у всіх республіках без винятку, тільки з різним ступенем жорсткості.
Найбільш жорстко це сталося в середньоазіатських республіках:
1. Узбекистан. На 1991 рік росіян в цій республіці було близько 1 млн 600 тисяч, зараз, за деякими даними – близько половини, і відтік триває.
Перший сплеск від’їзду з Узбекистану припав на кінець 80-х початок 90-х, першими почали виїжджати російськомовні – євреї, німці. Під їх виглядом або в їх числі виїжджали і росіяни, наприклад, одружений на єврейці їхав до Ізраїлю разом з дружиною і своїми родичами. Потім поїхали в Росію і російські, робили вони це, більшою мірою, вимушено – у республіці підняли голову націоналісти, вырезавшие турків-месхетинців. Надходили погрози та російською, а клич «російський їдь в своя Росія!» був добре всім відомий. Продаючи житло, багато віддавали його за копійки, при натяках продавців, що радій, що сьогодні даємо стільки, завтра заберемо безкоштовно, люди їхали в Росію. Де їх теж ніхто особливо не чекав.
Ситуація в Узбекистані більш або менш стабілізувалася в кінці 90-х, коли Карімов зміг взяти нациков під контроль – вони йому теж були не вигідні. А в 2000-х залишилися російські знову потягнулися в Росію, після того, як Карімов перевів узбецький мову на латиницю.
У Ташкенті ще досить багато росіян, але багато і раді б поїхати, от тільки продавши ташкентську квартиру, вони не зможуть купити аналогічну в обласному центрі Росії. Виною тому закон, що дозволяє купувати житло в Ташкенті тільки жителям столиці…
Зараз, в цілому, в Узбекистані досить лояльне ставлення до росіян, хоча і роботу їм знайти помітно складніше. І справа не тільки в мові, який повинен знати будь-який держслужбовець. Просто на держслужбу, де стабільно платять непогану (для Узбекистану) зарплату, просто так не влаштуватися – беруть в основному «титульну націю», і по знайомству.
Це продовження, перша частина про Узбекистані – тут. Це не спроба звинуватити народ, ні, це всього лише спроба аналізу того смутного часу, коли важко було всім. Але на відміну від росіян на території РРФСР, росіяни в Середній Азії, куди їх посилала Батьківщина, опинилися у більш складному становищі – залишатися небезпечно, безперспективно, так і натяки на те, що вони тут зайві.
Їхати в Росію – це був єдиний вихід, але не всі були готові, і я зараз говорю про тих, у кого в Росії жили родичі. А тим, кому було нікуди їхати – опинилися в глухому куті. У Середній Азії найбільш постраждали росіяни в Таджикистані – і якщо Узбекистан їх видавлював більш або менш м’яко, у Таджикистані – вбивали, били, ґвалтували. Отже, почнемо.
Таджикистан, він же – Таджицька РСР.
Утворилася Таджицька РСР 16 жовтня 1929 року, до цього, з 1924 року вона була АРСР у складі Узбецької РСР. Ну а 9 вересня 1991 року республіка стала незалежною. І понеслася.
Втім, перші погроми росіян почалися ще в лютому 1990 року. Тоді радикально налаштована молодь мітингувала, влаштовувала заворушення. Гасла – «Таджикистан – для таджиків!», «Росіяни, забирайтеся в свою Росію!».
Вбивали всіх – і чоловіків, і жінок, дітей і старих, головне – шукали саме росіян. Тільки до кінця лютого вдалося навести порядок, причому цим займалися загони самооборони з російських і деякої кількості адекватних таджиків.
Ці погроми спровокували небачений відтік росіян з Таджикистану, а оскільки більшість російських фахівців проживало в Душанбе (300 тис. росіян з 700 тис. загального населення столиці), то після їх втечі «арійці» відчули гостру нестачу у фахівцях. Навіть розвісили плакати «Росіяни не їдьте, нам потрібні раби!». Але «раби» – а це близько 90% від росіян в Таджикистані, все ж поїхали.
Ненависть націоналістів торкнулася навіть мертвих руських – тих, хто будував, навчав і лікував таджиків
Але і потім вбивали росіян – прямо серед білого дня, просто на вулиці чи площі, витягали з автобуса, ґвалтували.
Але краще від цього в Таджикистані не стало – після від’їзду головного подразника, таджики зчепилися між собою. Але це вже їхні справи.
Таджицька поетеса Гулрусхор Сафієва, колишня членом КПРС, в один момент стала віруючою, і почала писати про «зганьбленої північними варварами моєї прекрасної темноокою Батьківщині», ««Велика Вітчизняна війна це російської м’ясорубка, куди загнали таджиків», «час розплати настав, і нехай кров змиє російську бруд».
Пані Сафієва. Багато років мучиться в “руській бруду”…
Але коли в «темноокою батьківщині» «вовчики» і «юрчики» почали не на жарт рвати один одному глотки (і її саму мало не вбили таджицькі «арійці»), спішно смотала до «північних варварів» – до Москви… Де і друкується по сей день. Про «руську бруд» воліє не згадувати, так і «варвари» особливо не запитують – толерантні ж.
В сучасному Таджикистані порядку, звичайно більше, хоча і зараз у республіки є місця, куди краще не потикатися – ну, якщо ви, звичайно, не «вовчик». Потрапив під заміс і Дмитро Медведєв, чий літак у 2011 році здійснив вимушену посадку в Курган-Тюбе.
Ну Медведєва таджики посоромилися затримувати, а ось його льотчиків затримали і присудили за 10,5 років, за контрабанду – а от не треба сміятися – двигуна… Ну того двигуна літака, на якому прилетів президент Росії.
Арешт і засудження льотчиків було показним, справа в тому, що таджицькі власті прислали таку «відповідь» – раніше в Росії затримали сина начальника залізниць республіки з 10 кг. Героїну.
Медведєв жарт з контрабандою двигуна не оцінив, і ФМС початок відправляти таджиків з Росії ешелонами, а санітарний лікар Онищенко раптом виявив у всіх осіб з Таджикистану туберкульоз, ВІЛ… так легше сказати, чого він не виявив! Льотчиків відпустили, справу зам’яли. Таджики одужали.
До початку 90-х в Таджикистані проживало 437 тис. осіб і це тільки росіян. Зараз – близько 40 тисяч російськомовних… Скільки конкретно було вбито росіян за період з 1990 по 1993 роки – ніхто толком не знає. Так і цікавить чи це когось у Росії?
І якщо ви скаржитеся, що, їдучи з Узбекистану, ви продавали житло дешево, то подумайте про росіян, які кидали все і тікали, але і навіть так не всім вдавалося добігти.
Висновок. Найкривавіший і жорсткий результат росіян з «братніх республік» був саме в Таджикистані.
