Є в моєму житті два лиходія. Ці лиходії — консьєржі мого будинку. Як консьєржі в основному вони гарні: слідкують за станом парадної частини під’їзду, ганяють хуліганів, контролюють потік спаму в поштові скриньки. Але є у них всього один косяк, який задовбав неймовірно.
Віконце кімнатки консьєржів виходить на майданчик перед дверима під’їзду, причому консьєржам людей видно, а людям — ні. Консьєржі у нас люди добрі, тому мешканцям відкривають двері, натискаючи на кнопку в своїй хижці, але як вони це роблять! Оскільки у нас багато знімних квартир, в яких часто змінюються мешканці, консьєржі відкривають двері тільки тим, хто дістає ключ. З сумки, кишені — звідки завгодно. Ключ вже можна майже встигнути піднести до домофону, але добрі охоронці під’їзду все одно відкриють двері зсередини. Особливо приємно, коли у тебе в руках вагон пакетів, ти шукаєш чортів ключ по всіх кишенях (а консьєржі за тобою спостерігають) — та, як тільки ти його дістаєш, лунає бадьорий писк домофона.
Іноді консьєржів немає, але оскільки зовні цього не видно, ключ доводиться шукати завжди. На прохання запам’ятати вже народонаселення під’їзду і пускати всіх без ключа, або вже не страждати фігньою, консьєржі не реагують. Ось і залишається тільки страждати і задалбываться.
