Грубість — друге щастя

13

«Я працюю не з людьми, а з клієнтами». Саме так все і відбувається в будь-якій сфері обслуговування. Але задовбав мене один більш конкретний факт, додає перчинки до моєї роботи…

Я — студентка, що переступила рубіж в 20 років, зважаючи студентства підробляю. Місце непогане, задіяно навіть моє навчання в дитячій художній школі (суть роботи — щось на зразок дизайнера-оформлювача), і все тут для підробітку чудово. Крім ставлення переважної більшості клієнтів.

Робота позмінна, я заміняю жінку-художника, професіонала у своїй сфері. У нас хороші відносини. Вона швидко завоювала довіру багатьох постійних клієнтів, і це, безумовно, чудово. Поки не настає моя зміна.

Такі дрібниці, як «ох, сьогодні ви працюєте, а я-то сподівалася…» замість «добрий день», я вже не беру до уваги, звикла. Дратують інші популярні тези:

— Ви така молоденька, так що ви можете знати.

Я працюю тут вже більше двох років, у мене є базова освіта, так що повірте — щось тямлю.

— А ви хто взагалі, художник? Як це інженер? Що ви тут тоді забули?

Невеликий приплив грошей я тут забула. Не знала, що в нашому світі абсолютно все повинні за фахом працювати, а особливо підробляти. Ви ж не говорите офіціанту: «Ви не з харчового технікуму, чому тоді ви приймаєте моє замовлення?»

— Невже ви хочете залишитися тут після випуску? Як — не хочете? Чому тоді тут працюєте?

Промовчу…

— А ось ваша змінниця зробила б по-іншому! Відразу видно — ви їй не рівня.

Звичайно, ми різні люди і різного рівня працівників. Ви завжди можете прийти в її зміну.

І це тільки найпопулярніші теми внерабочих розмов. Про регулярне зарозуміле «ти всього лише обслуга» і хамство можна не говорити.

Панове, давайте будемо взаємно ввічливі, тоді нам всім буде приємно і комфортно працювати разом.