Тут вже не раз зустрічалися історії зі скаргами на галасливих сусідів, і моя з тієї ж опери.
Я живу в приватному секторі, в своєму будинку з подвір’ям. Здавалося б, тут ніхто не буде топати над головою до дзвону люстри, але не все так райдужно. Якщо взимку жити ще більш-менш можна, то в теплу пору року починається пекло.
Сусіди з паралельної вулиці, яка знаходиться трохи вище нашої, пускають на постій відпочиваючих, і починаються п’янки-гулянки-шашлики на всю ніч. Музика, крики, дим і сміття, які частенько вітром заносить прямісінько до нас у двір і будинок, якщо відкриті вікна.
На вулиці майже всі тримають собак, і з усіх дворів, де собаки не ідеально виховані, піднімається гавкіт і виття у відповідь на цю какофонію. А ще у відпочиваючих в більшості випадків є машини, які вони ставлять у дворі, там же прогрівають, лагодять, ґвалтують у вихлопну трубу — не знаю, що потрібно робити з машиною, щоб її «гарчання» тривало годинами, а сморід від вихлопних газів доходила навіть до нас.
Скарги? Не допомагають. Якщо вдається додзвонитися до господарів будинку, вони обіцяють розібратися, і на кілька годин стає тихіше. Зовсім трохи. Тобто кричать вже не на все горло, а дещо приглушено.
Дільничний? Який дільничний? Побачити його в обличчя можливо, тільки випадково де-небудь зіткнувшись, а додзвонитися неможливо. Поліція ж так жодного разу і не приїхала.
І кожне літо я лежу в задушливій кімнаті з наглухо закритими вікнами, вслухаюсь у вибухи реготу, музику і щасливі верески з вулиці, з якими не справляються хороші склопакети, і мрію про ліцензії на відстріл людей. Іноді навіть здається, що живуть в квартирах набагато простіше — можна зробити собі звукоізоляцію і вирішити проблему.
Задовбали!
