Я застав часи, коли на все російське стали виливати тонни помиїв. Пам’ятаю, як вдалбливалось нам відчуття, що ми — люди другого сорту, як у нас все через зад, чи то справа — Захід (вимовляти з придихом і з великої літери). Тому дуже критично ставлюся до розповідей про те, як в Росії все погано. Ось і скигленню про поштою я не особливо довіряв. Черги — скрізь є. У будь-популярний магазин зайдіть. Поганий персонал і публіка — аналогічно. Вони всюди, вони серед нас. Посилка довго йшла — буває, че.
Але ось сьогодні мені знадобилося переслати матері грошенят. Раніше як при особистій зустрічі, а тут невідомо, коли приїду, всі справи…
Тебе ігнорують. Відвідувач, колишній переді мною, отримав, що хотів, пішов. Тітка за стійкою чого-то там ляскає в компі — ну, думаю, щас доробить, завершить операції які-небудь за попереднім клієнтові і на мене увагу зверне. 10 секунд — політ нормальний. 30. Хвилина… «А бабуся-то свої справи робить, їй на мене порівну», — відвідала мене жахлива думка.
Тебе грабують. Запитав бланк переказу, запитав про комісію… В цілому 15%.
До тебе висувають безглузді вимоги. Гаразд, думаю, подавіться, суки, зате вже ось щас відправлю, і мати гроші отримає. Заповнив, подаю. «Тут треба паспортні дані! Боротьба з тероризмом!» @#$, вам в дитинстві головку прищемили? Який тероризм, ви про що взагалі? Як мої дані в бланку переказу допоможуть в боротьбі з Ю-ес-ей і їх шакалами?.. Паспорта при собі немає, але я і так пам’ятаю, пишу. «Потрібен код підрозділу!» А я не пам’ятаю його. Не пам’ятаю, і все. Тому що скільки раніше не заповнював документи, він не був потрібен. І тепер я повинен їхати через два переїзду в одну сторону, витрачати від години до невідомості, щоб вписати в папірець нікому не потрібні п’ять-сім чисел?
Солодкі, за такий жахливий відсоток ви повинні мене на руках носити і в жопу цілувати. Ви ж хаміть і вантажте всяким маячнею. Задовбали? Та ні. І не задолбаете ніколи. Продавайте далі свою туалетний папір, диски з Колом і насіння огірків.
